Спартана 2 - Пекло Чорнобиля
Глава 1Світ навиворіт
Засудіть спочатку себе самого,
Навчіться мистецтву такому,
А вже після осудіть ворога свого
І сусіда по земній кулі.
Навчіться спочатку собі самому,
Не прощати жодного промаху,
А вже після кричіть ворогові своєму,
Що він ворог і гріхи його тяжкі.
Не в іншому, а в собі перемагайте ворога,
А коли досягнете успіху в цьому,
Не доведеться вже більше валяти дурня.
От і станете ви людиною.
Булат Окуджава.
Мерехтливе світло пропалювало нестерпним болем через стислі повіки, а все тіло рвало на частини ніби Вікторія потрапила під гострі ікла зголоднілого лева. Крик геть застряг у висохлому горлі, а кінцівок ніби й не було. На цілу хвилину мозок спалахнув свідомістю того, що й тіла може не бути зовсім, а вона просто померла. Так, начебто це душа дівчини мчить прямо в пекло, минаючи чистилище. Ну та куди ще, після скільки смертельних гріхів? Не до раю ж? Хоча вона все своє життя намагалася жити, за сумлінням, і людськими законами. У Бога вона ніколи не вірила як і в непорочне життя за Завітами біблійних казок, та недолугим попам, що освячують війну, та продали душудияволу. На жаль, не завжди виходило, точніше зовсім не виходило. Від цих філософських думок стало якось спокійніше і навіть біль кудись пішов.
Раптом зламаними пазлами в мозку застрибали картинки її минулого життя. Немов у кольоровому калейдоскопі Віка побачила, як юна коротко стрижена дівчина дістає зі схованки металеву коробку з-під печива і перебирає свої «скарби». Там лежало тріснуте дзеркальце, різнокольорові обгортки від цукерок, маленька блискуча брошка, подарована майстром східних єдиноборств Боджингом (захоплений перемогою кит.) та потертий часом, блокнот із малюнками.
Їх було багато і для її віку намальовані досить професійно. Там зображилися гладіаторські бої та якісь апокаліптичні сюжети, багато малюнків було присвячено країні сонця, що сходить - Японії, саме там вона стала переможницею на чемпіонаті контактного карате у племінниці глави клану «якудза» на ім'я Йошиекі (яскрава удача, яп.). Незабаром після цього, її сивий наставник і найближча людина в житті, що замінила справжнього батька, був підло убитий. Тоді він прозвав її на свій китайський манер - Кінгжао (вразлива кит.). Досі в її вухах чувся голос старого майстра:
-Заспокойся мила, вмирати не страшно, страшно жити в такому недосконалому світі! На цей раз я не дам тобі померти! Багато років тому я просто не встиг захистити свою сім'ю, тепер – встигну! Доньку якщо народиться від справжнього кохання, можеш назвати на честь моїх загиблих дочок Ксяожи (маленька веселка, кит.) або Ксяокін (небесна синь, кит.), а зараз приготуйся, рідна. Вони обходять нас з двох боків, я стрибну на дах і відверну їхню увагу, а ти постарайся сховатися під машину і одразу ж біжи від небезпеки…
Договорити старий наставник уже не зміг, а лише знову виплеснув потік крові крізь стислі губи. У стані повної прострації Віка невиразно пам'ятала, як поховала свого батька-наставника біля невеликої річки, з видом на гору Фудзіяму, обклавши невеликий пагорб камінням. Як цілувала в лоба і заплющувала його очі перед цим. Те, як переодягнувшись у національний одяг і зробивши відповідний макіяж, втікачка дісталася в аеропорт і далі на літак, вона не пам'ятала зовсім, перебуваючи у прострації…
Раптом калейдоскоп картинок з її життя ніби струснули і дівчина побачила себе в образі жінки, що явно подорослішала, та безцільно бродить по старовинних вулицях Риму і нарешті опинившись під склепінням гладіаторської арени.
- «Ave Ceasar, morituri te salutant!» - Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе, Цезарю! – промовили хором ті, що піднялися на дерев'яній платформі, прямо в центрі Колізею, а це - понад двадцять бійців. Кожен з них був дуже досвідчений у боях і одягнений належно своєї кривавої ролі. Щит, меч чи спис, обладунки разом із шоломом, робили гладіаторів практично невразливими. Але кожен другий сьогодні мав померти, бо натовп жадав крові.
- Максиміліан! Я тебе згадала! - закричала дівчина щосили, дізнавшись в одному з бійців свого рідного брата. На його плечі була набита давня руна – захисника пригноблених. Але хіба міг він її почути чи побачити в бурхливому морі збудженому від майбутнього пролиття крові натовпі?
Знову кольорові малюнки перекинулися і пам'ять дівчини побачила допит слуги римського магістрату - triumviri nocturni.
-Якщо зараз не розкажеш чому я в бігах, я тобі «око на дупу натягну»! Я тимчасово втратила пам'ять! Зрозумів телепню?А щоб тебе підняло і гепнуло!
Мабуть детектив-нишпорка явно уявив собі подібне нелюдське катування тому, що відразу ж почав розповідати:
- Сто чортів в печінку! Півроку тому твій брат Максиміліан убив центуріона Саторнія. Він отримав посаду гастата при дворі імператора і був на особливому рахунку заступництва. Після чого його дружину Лукрецію віддали на наругу цілому загону легіонерів. Потім її здається викупив як рабиню місцевий торговець Вендіміан, а тебе Кріскентія, він продав за «тридцять срібників» у «будинок насолоди», де ти і була весь цей час як дешева безвідмовна повія…
Чим закінчилася така «мила» бесіда Віка не побачила, але наступний пазл калейдоскопа показав, як вона зуміла разом із караваном купців перебратися через міську браму, але потім її хтось помітив чи зрадив. Стражники затягли її до казарм і протягом кількох днів ґвалтували всіма доступними способами у всі місця, а потім продали за пару шкіряних бурдюків вина легіонерам з дальньої застави. Коли ж і вони вдосталь наситилися її жіночими принадами, втікачка була вже непритомна, і майже без пульсу. Порахувавши дівчину мертвою, чоловіки без сорому просто кинули її в річку. Значить, вона тоді померла чи ні? Може й зараз вона мертва, а душа кидається у пошуках нового тіла? Що вже тепер гадати? Потрібно просто плисти по течії життя, може куди-небудь та винесе, - подумала Вікторія і спогади прискорилися, миготівши лише уривками...
- Ave Caesar, morituri te salutant – «Радуйся, Цезарю, що йдуть на смерть вітають тебе!», - знову вимовляють гладіатори, а глядачі тим часом жеруть солодощі і п'ють вино від численних торговців. Потім ллються річки крові на жовтий пісок, а публіка розпалюється все більше і більше. У перервах між смертовбивством виступають вправні фокусники та навіть справжні клоуни. Потім нова кривава бійня – цього разу вбивство тварин!
На очах у натовпу, що аж реве від захоплення, голодні тигри рвуть кігтями на частини оленів, а дикі вовки душать гострими іклами швидконогих газелей.
Потім усі зображення зникли, настала непроглядна темрява. Ось і все це смерть, - подумала дівчина, але мозок вже заповнила слухова пам'ять, де Вікторія зуміла врятувати не лише себе, а й братову дружину:
- Кріскентія, мила, то що - ми тепер одвічні білянки та вороги імперії? - запитала Лукреція в задумі, коли дівчата благополучно сховалися на території лісу і закопали по різних схованках мішечки зі сріблом і золотом.
-Думаю це для нас кращий варіант, ніж бути безправними повіями, якими користуються всі, кому не ліньки. Але зараз головне не в цьому – нам треба викупити з рабства твого чоловіка та мого брата Максиміліана. Дякувати усім богам, гроші в нас тепер є! Та й ще запам'ятай подруга – Кріскентія, була слабка і загинула від рук ґвалтівників, там на річці Тибр…
-Як же мені тебе називати?
- Мене тепер звуть..., Спартана! Ми з тобою подруга, пострибаємо в далечінь неначе дикі кобилиці і ніхто не вправі буде нас покрити або осідлати без ризику для свого нікчемного життя…
Далі немов у темній печері, у тьмяному світлі від смолоскипа пішли невиразні зображення виснажливих тренувань майбутнього гладіатора-дівчини та повчальний голос наставника:
- Ти головний кодекс гладіатора сподіваюсь не забула Кріскентія? - перепитав її, дуже переживаючи, старий Руфін.
- Звичайно ж пам'ятаю, не переживай ти так, дядечко, ось вони:
Перше – гладіатор завжди під час поєдинку мав зберігати мовчання – єдиний спосіб, яким я можу контактувати з публікою, це жести, один добре пам'ятаю – середній палець вгору.
Дівчина весело засміялася, думаючи про щось своє, потім побачивши похмурі погляди своїх наставників, продовжила:
-Друге – гладіатор не має право на боягузтво та страх смерті. Якщо боєць відчуває, що вмирає, він повинен відкрити супротивникові своє обличчя, щоб той добив його, дивлячись йому в очі, чи самій перерізати собі горло, знявши шолом і відкривши глядачам своє обличчя та очі. І ті мали побачити, що в них немає ні краплі страху..., жах якийсь!Матері твоїй ковінька!
Третє – гладіатор не може сам вибирати собі супротивника, щоб на арені не зводили свої особисті рахунки та образи! Піднятий палець вгору означав «насади його на клинок», а опущений – «зброю встроми в землю»…
Потім був кровопролитний бій на арені і багато смертей, на щастя, по більшості - протиборчої сторони. Насолоджуватися цією перемогою їм не дали зовсім - наступний боєць-гал, весь у крові, швидше за все чужий, спочатку метнув дротик, поранивши брата Максиміліана в плече, а потім накинувся на нього з мечем, намагаючись знести голову. Цього разу Кріскентія зуміла перестрибнути, сіпаючигося у конвульсіях безногого ворога і зробивши сальто через голову, опинитися за спиною супротивника. Різко смикнувши його голову руками в бік, вона почула неприємний тріск шийних хребців, що стрімко ламаються, і вже мертве тіло впало.
Хтось на передньому ряду з глядачів закричав:
-А щоб тебе підняло і гепнуло! Я пізнав цю дівку, хвацько б'ється ..., справжня відьма!Срав пес їхній матері! Голими руками розкришила раба! Діждався сраної немочі! Це ж – Спартана!Най ті качка копне!
Всі стали дружно репетувати:
-Спартано! -Спартано! -Спартано! -Спартано! -Спартано! -Спартан ...
Раптом усе закінчилося, точніше навпаки почалося - видіння зникли, зате всі органи почуттів окрім зору ніби вибухнули від сторонніх шумів, мерзотних звуків і жахливого запаху, що клекоче за спиною, а десь чавкають щелепи. Залишилося лише відкрити очі, але саме цього дівчині страшенно не хотілося. Відчуваючи, як вона буквально задихається від нестерпного трупного запаху Вікторія нарешті розплющила очі і закричала від жаху…
Дівчина чомусь опинилася в якомусь похмурому підвалі, серед іржавих бочок із радіоактивною гидотою. З темних кутів приміщення до неї полізли два огидні чудовиська, які чимось нагадували людей. Очі монстрів світилися червоним від злості світлом, тіло спузиріло виразками, а з кінцівок стали виповзати жахливого вигляду пазурі. Віка була явно молодша і одягнена в простий одяг звичайного туриста, а в руках у неї знаходився знайдений на підлозі іржавий меч.
-Здохніть тварюки!Пішли до бісової матері! Здохніть! Просто так я вам не дамся, у горлі застряну, виродки! - прокричала войовниця і сміливо кинулася на ворога, розуміючи, що шансів уціліти в неї не так багато.
-Молодець дівчинко моя, я в тобі не помилився! Ось побачив тільки зовсім іншу реальність з твоєю персоною і мене одразу твоє безстрашність підкорило! Зона тебе прийме! Але будьте обережні у виборі своїх бажань! До речі, на тебе тут чекає сюрприз і багато пригод! Безсмертя тобі точно не дам, а ось волосся твоє відросте і колір змінюватися постійно буде, так само, як і твій настрій. Все інше тільки сама! Врахуй Спартана, для мене ви тут усі діти мої, а дітей люблять, незважаючи на всі їхні вчинки, - зазвучало в голові страшним набатом, і вона знепритомніла.
Енциклопедія сталкера
Вплив Зони неймовірно прискорює еволюційну адаптацію видів. Відомі нам мутанти сформувалися протягом лічених років — це одне, максимум два покоління. Не менш важливим, ніж вплив самої Зони, тут слід визнати генетичні експерименти, якими, як вважається, в Зоні займалися відразу кілька лабораторій – нині занедбаних. Хоча стовідсоткових доказів такої діяльності немає, існує багато непрямих даних. Так чи інакше, досвідчені сталкери констатують: незважаючи на приголомшливу пристосованість істот, що мутували до умов Зони, жодна тварина не має абсолютного захисту від важкого внутрішнього отруєння свинцем. Одні мутанти активніші вночі, інші ж бадьорі завжди.
Походження видів
Простіше кажучи, мутантами можна назвати будь-яких істот, що живуть у Зоні, за винятком людини. Їх можна умовно поділити на:
1. мутантів, що виникли під впливом довкілля;
2. мутантів, що виникли в результаті експериментів;
3. мутантів, походження яких залишається загадкою.
Мутанти з першої групи зберегли зовнішні чи генетичні дані своїх предків. Наприклад, у сліпому собаці будь-який легко дізнається саме собаку. Та сама ситуація і з кабанами. Ворони та щури зовні практично не змінилися. У свою чергу плоть — це звичайна свиня, що змінилася до невпізнанності, але все-таки щось схоже є.
Предок псевдособаки - звичайний вовк.
Кровосос, бюрер, контролер, полтергейст, псевдогігант та химера з'явилися в результаті секретних експериментів вчених «Свідомості». Наприклад, бюрер з'явився в результаті експериментів з розвитку телекінетичних здібностей у людини, а контролер — з розвитку телепатичних. Хімера та псевдогігант – результати схрещування ДНК людини та якихось тварин.
А ось над вивченням походження деяких інших організмів вчені борються безуспішно. Наприклад, чи є снорки результатами експериментів (що пояснює їх присутність у більшості лабораторій та надлюдські можливості у вигляді збільшеної дальності та висоти стрибків) чи це просто дикі зомбі? Або ж злам — чергова піддослідна людина, яка просто мутувала?
Глава 2 Чертоги пекла
Холодний паризький ранок 16 жовтня 1793 року був просякнутий димом і кров'ю. На площі Революції, нині площа Згоди, зібрався багатотисячний натовп, об'єднаний єдиним бажанням – побачити смерть. У відкритому візку зі зв'язаними за спиною руками та коротко обрізаним волоссям сиділа 37-річна жінка у простій білій сукні – це була Марія-Антуанетта, колишня королева Франції та Наварри. Вона трималася з крижаною гідністю, не реагуючи на плювки та прокльони, що летіли з натовпу, і, мабуть, пригадувала свій шлях від розкішних залів Версаля до ешафота – вимощений політичними помилками монархії та безпрецедентною кампанією з дезінформації. Адже задовго до того, як лезо гільйотини торкнулося її шиї, Марію-Антуанетту вже знищили слова – жорстокі, майстерно поширені, а іноді й сфабриковані…
Чергове пробудження було ще неприємнішим і малозрозумілим чим цей сон про королеву. Те місце куди вона потрапила, можна було сміливо назвати чертогами пекла, тому що стара занедбана каналізація моторошно смерділа, від чого сльозилися очі і перехопило дихання, а її липкі грязьові потоки мерзотно забризкали накачене в гладіаторських боях тіло. Але найгірше було те, що повсюди хлюпалися в мерзенній жижі «хом’ячки» с пащами бультер'єра і таким же гидким характером. Як і будь-яка нормальна жінка Віка панічно боялася щурів, змій та павуків.
У тьмяному світлі якихось гнилих лишайників, що світилися на стінах, і почасти напівзгорілих мерехтливих ламп, дівчина розглянула що одяг на ній цього разу був гладіаторським, але не вистачало багатьох елементів захисту, і більша частина тіла залишалася беззахисною. Лише бронзові пластини на передпліччі, паху та грудях, а також бійцівські чоботи були надійним захистом, все інше можна було легко поранити, і вона почала задкувати назад, руками хаотично шукаючи хоч якусь зброю. На щастя, Спартани, в гущі мула, бруду та сміття її пальці натрапили на якусь іржаву залізяку.
Смикнувшись від огиди, войовниця швидко розмозжила голову найближчому зголоданому звірятку і відразу ще з десяток мерзенних тварюк стали наближатися до її ніг, радісно попискуючи в очікуванні ситного обіду.
Зачепившись за якийсь корч, дівчина впала, забризкавши все навколо, але з подивом виявила блискучий ефес справжнього бойового меча, саме він спричинив її падіння. Поруч у чиємусь людському скелеті стирчав круглий щит, а трохи віддалік вона помітила шолом, у якому явно проглядався череп, що вже білів від часу.
-Ну хоч щось добре за сьогодні!Ти, гімно нероздушене! Отримуйте тваринки макогона!Най би вас пранці з’їли! Комісарського тіла захотіли? Буде вам воно поперек горла, - з цими словами бойова гладіаторка кинулася в середину гущавини хвостатих мутантів, рубаючи їх немов капусту на салат.
Буквально через пару хвилин все було скінчено – хтось перетворився на фарш, а хтось зник у численних норах підземелля, клекочучи від злості. Від стресу, голоду та втоми у дівчини почалася справжня галюцинація. Їй з'явився образ невідомої місцевості, де дикуни смажили на величезному багатті гігантського динозавра, але чомусь вона почувала себе не первісною людиною, а саме звіром, що страждав від нестерпного болю вогню.
Втомлено впавши на за плісняву стіну, дівчина вже було подумала, як би швидше звідси вибратися, але нова напасть звалилася на її голову, точніше сильний удар у плече відкинув Віку в найдальший кінець тунелю. Якби не реакція і захисна пластина, її рука точно була б зламана. Хороша підготовка на підмостках арени нарешті включила захисні дії тіла раніше, ніж мозок. Рефлекси численних тренувань у лудусі (школа гладіаторів) змусили дівчину відкотитися убік не впустити меч. Черговий удар невідомого мутанта в те місце, де вона щойно знаходилася, змусив здригнутися стіни, а на слабко захищену голову посипалася мокра штукатурка.
Коли Вікторія різко піднялася на ноги, то буквально в парі метрів побачила очманіло мотаючи головою від удару в стіну, дикого кабана. Цей монстр був, напевно, вдвічі більший за свого звичайного побратима і на стільки ж лютий.
Не чекаючи поки, цей звір повністю прийде до тями гладіаторка підійшла впритул, завмерла на долю секунд і майстерно завдала ударом меча прямо в око, пробиваючи мозок буквально наскрізь.
При цьому знаючи по-своєму минулому досвіду на арені, що тварини дуже живучі, Спартана підстрибнула гору, вчепившись двома руками за іржаві труби під стелею.
Маневр був більш ніж вдалим - напівзгнила труба не обірвалася, а ось кабан дійсно відразу не помер Ревучи від болю мутант почав розносити гострими іклами все, до чого міг дотягнутися. Коли істерія досягла піку кабан помчав невідомо-куди, розбризкуючи довкола бруд та кров із пробитого черепа.
-Кров би тебе нагла заллєла, сучий ти сину! А щоб твоєю мордою просо молотили! Живуча тварина виявилася, шкода здохне дорогою без жодної користі. Ця звірюга помчала невідомо куди і з моєю єдиною зброєю!А щоб ти падло дристало та й дристало, - сумно мовила дівчина, зістрибнувши на дно каналізації.
-Тепер знову потрібно колупатися я в цьому лайні в пошуках нової зброї, - не зрозуміло кому забурмотіла вона і почала руками нишпорити у себе під ногами.
Черговий писк за спиною знову змусив скрикнути, але на цей щур був значно меншим і менш агресивним. У світлі невеликої віддушини на стелі, на дівчину дивилися з явною цікавістю дві маленькі бусинки очей.
-Ну, що подруга, по нещастю їсти хочеш? Так і я зголодніла і навіть сама мало не стала обідом. У вас тут усі такі кровожерливі? Напевно, думаєш, чого це тут робить ця дурепа в гладіаторських прибамбасах і з накаченою дупою?
У відповідь пролунав лише незадоволений скрегіт, і дівчина продовжила свій монолог, їй терміново треба було виговоритися, щоб не збожеволіти від усього пережитого:
-Так я і сама не знаю чому потрапила в ці дрімучі …беня! Вкотре вже вилучаюсь з нормального життя чорт знає куди і головне абсолютно не зрозуміло, а навіщо? Може я збожеволіла або просто сплю? Напевно, все що я бачу і відчуваю це невідома хвороба або галюцинація. Але, хоч чому болить все тіло і страшенно хочеться пити?
Хвостата співрозмовниця перемістилася кудись у кут, і войовниця з подивом виявила блискучий під водою вже інший меч і купу якихось залізяк, явно гладіаторського походження.
Піднявши грізну зброю, Вікторія знову звернулася до великого гризуна:
- Пані хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі? Ну, дякую тобі за підказку, а може ти мені і шлях правильний вкажеш, як з ваших нудотних тунелів вибратися? А то не хочеться мені померти в цій вигрібній ямі від голоду чи зубів твоїх вічно голодних побратимів!Чого балухи вилупив?
Хвостатий гість знову виразно запищав і сховався в лабіринті дротів та всякого сміття.
- Ах ти ж когут общипаний! Ну так завжди – «поматросив, та й кинув» значить все-таки це був самець, а не самка. Збиратиму все корисне і шукатиму шлях нагору з цієї клоаки будинку бісівського, - забурмотіла воїтелька, дістаючи з води бійцівське обмундирування.
Не зрозуміло, яким чином сюди потрапили всі ці артефакти минулого, втім, як і сама. Може вона не перша, кого закинула сюди доля-лиходійка? Крім бойових пластин на тіло, шолома і щита, виловити вдалося багато холодної зброї. Тут знайшлася парочка напівржавих кинджалів і спис, що добре зберігся, причому завернутий він був в справжній гладіаторський плащ. Витрусивши його від бруду і вичавивши від води, Спартана почала збирати в нього всі свої трофеї. Несподівано ззаду прямо з темряви на неї з писком вистрибнуло щось, але бойова підготовка войовниці не підвела і цього разу. Практично не розвертаючись, Віка розмахнула мечем назад і дві рівних половинки недавньої довгохвостої приятельки плюхнулися прямо у воду.
- Все, як завжди, нікому вірити не можна! Знову навколо підлість та зрада! Нічого! Головне на свіже повітря вибратися і води чистої знайти, а решту вирішуватимемо в міру надходження проблем, - кудись у порожнечу мовила Віка, а потім трохи помовчавши міцно стиснула рукоятку меча і вигукнула:
«Ave Ceasar, morituri te salutant!» - Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе, Цезарю!
Бродіння темними тунелями покинутого колектора, доводили дівчину до божевілля. Лише тьмяне світло моху, яке росло практично на всіх стінах давало можливість розглянути напрямок і не розбити голову і низьке склепіння стелі. Мало того, що вона втомилася і хотіла пити, так ще отруйні випари зеленувато-бурої гидоти під ногами роз'їдали легені і попаданка постійно кашляла, проклинаючи все на світі:
-Ну чому зі мною завжди так, спочатку бочка дьогтю і тільки потім ложка меду? Зарікалася свиня навоз їсти, біжить — аж дві лежить!
Попереду в тьмяному світлі дівчина розглянула невелике, але добре освітлене приміщення, а підійшовши ближче з подивом виявила комфортабельний бар, з пляшками на задніх полицях.
Як справжній бармен, за стійкою сидів моторошного вигляду чоловік з протигазом на голові, але ще більше Спартану здивували відвідувачі - це були кіт, точніше кішка в гладіаторському одязі і явно бродячий пес одягнений у робочий засмічений комбінезон.
Що бурмотів господар закладу в розтруб протигазу, вона не розібрала, але цілком людський голос кішки-воїна зрозуміла відразу:
- Мурррррр! Проходь не бійся Вікуся. Ми тебе вже зачекалися, ти що так здивовано крутиш очима, не впізнала? Так це ми, я Лукреція, між іншим, твоя найкраща подруга, а поряд твій брат Максиміліан. Не лякайся дурненька, ти просто до нас ще не звикла, але Зона все швидко змінює, і ти теж змінишся, ось уже змінилася, муррр…, сама подивися…
Скиталиця з жахом виявила, що сама перетворилася на величезну кішку одягнену в такі ж гладіаторські лати, як і «подруга», що говорить людською мовою, при цьому міцно тримаючи в лапі келих з пивом.
-Бодай би-м тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала-м тя нещастя мене породити! Боже я точно зійшла сума або це все безглуздий сон і мені варто лише прокинуться, бурмотіла вона в напівмаячні і на карачках поповзла у невідомому напрямку.
На щастя для Вікторії, це були дійсно видіння, у короткостроковому сні, після отруєння отруйними випарами. Трохи перепочивши і зібравшись із силами, чисто по інтуїції, їй нарешті вдалося вибратися до свіжого повітря. Правда перед цим, на одному з переходів на неї знову напали гігантські щури і їй довелося досить швидко ретируватися, проклинаючи все і всіх. Але цього разу успіх був на її боці. Втомлено пробираючись по одному зі стовбурів каналізації, зі своєю важкою поклажею на спині, скиталиця спочатку відчула легкий подих свіжого протягу, а потім і довгоочікуваний промінь світла в кінці тунелю.
Енциклопедія сталкера
Кабан — одна з численних тварин Зони, яка зазнала впливу аномальної енергії, після Другої катастрофи на ЧАЕС.
Великий звір досягає півтора метри в загривку. Своєю живучістю і агресивністю ця тварина перевершує своїх родичів поза Зоною і не поступається більшості мутантів. Мутагенні процеси, обумовлені впливом радіації та аномалій, значною мірою позначилися на зовнішності цих ссавців: місцями останні облисілі, а місцями, навпаки, обросли дуже довгою жорсткою шерстю. Копита звірів змінили свою форму і стали гострішими, набувши деякої схожості з пазурами; зіниці знебарвилися, на облисілій голові проявилися пігментаційні плями і глибокі зморшки. Кабани Зони добре переносять радіацію, що дозволяє їм довго перебувати на сильно забруднених територіях. Зазвичай ці тварини атакують з розбігу, намагаючись іклами розпороти живіт жертви або збити її з ніг.
Щури - багатьом тваринам довелося мутувати, щоб відвоювати у Зони своє право на життя. Але сірі щури і так блискучі майстри виживання - вони справжні господарі Зони, а чи не її діти. Радіація та аномалії практично не торкнулися щурової фізіології, а змусили їх навчитися розпізнавати нові небезпеки. Усі вчені що вивчали біологію Зони, погоджуються, що щури чудово адаптувалися до нових умов. Складно уявити собі більш пристосований організм, адже велика кількість нащадків і поточний природний відбір дозволяють цим тваринам адаптуватися в найсуворіших умовах.
Щури зустрічаються зграями, як і тушкани, а в окремих випадках можна зустріти їх на самоті. Вони відчувають небезпечні місця і старанно їх оминають, попереджаючи своїх побратимів писком. Атакують теж завжди зграєю. Щури - всеїдні тварини, але, здебільшого, харчуються падаллю. Пересуваються переважно вночі. Звірята дуже ненажерливі і дуже агресивні, в десятки разів більші за своїх звичайних побратимів, під час сильного голоду в зграях процвітає канібалізм. Полюють в основному зграями і можуть напасти практично на будь-якого мутанта Зони, особливо коли їх заганяють у кут, живуть переважно по сирих підвалах та темних каналізаціях.
Глава 3 Бар угруповання «Чисте небо»
-Ура! Нарешті свіже повітря та прозора вода! Ніколи б не подумала, що повітря може бути таким солодким, а небо таким блакитним, — зашепотіла дівчина пересохлими губами, коли, вивалившись через вузький лаз із напівзгнилими, дерев'яними дверима, та впала на землю. Пити довелося прямо з калюжі, що опинилася неподалік і нічого смачнішого вона точно не пила, куди там імпортні «кока-коли». Так, її звичайно «пронесе», але це буде потім, якщо виживе, а зараз треба трохи перепочити, сходити «в кущі» і знайти живих людей, - подумала вона і знову провалилася в сон, який виявився продовженням злиднів королевиМарії-Антуанетти…
Почалося це дивовижне сновидіння, наче справжній серіал вже у день її прибуття до Франції у 1770 році.
Для французького двору та народу вона назавжди залишилася L'Autrichienne – австріячкою, чужинкою з ворожої держави. Власне, ксенофобія і стала тим родючим ґрунтом, на якому розквітли перші паростки ненависті. Але тут варто розуміти, що справжньою зброєю масового ураження у XVIII столітті були лібелі (libelles) – підпільні памфлети, які друкували у Лондоні чи Амстердамі та контрабандою завозили до Парижа.
Ці брошури не мали нічого спільного з журналістикою чи правдою – вони були сумішшю жорсткої порнографії та політичного наклепу. Марію-Антуанетту звинувачували у німфоманії, зрадах із чоловіками та жінками, фінансових махінаціях та шпигунстві на користь Відня. Абсолютну більшість цих текстів фінансували політичні опоненти короля Людовіка XVI, ураховуючи навіть його власних родичів, як-от герцог Орлеанський.
Апогеєм цієї кампанії стала сумнозвісна "Справа про діамантове намисто" 1785 року. Шахрайка Жанна де Валуа-Сен-Ремі організувала грандіозну аферу, придбавши від імені королеви неймовірно дороге намисто – і хоча судили у справі навіть не Марію-Антуанетту, суспільство, вже отруєне роками фейків, повірило в інше. Для натовпу королева остаточно стала "Мадам Дефіцит" – злодійкою, яка грабує націю, поки люди голодують.
Знову, щось боляче неначе струмом вдарило її у самісійський мозок…
- Ось яка ти дівчинка розумниця! З такого лабіринту і сам будівельник лабіринту для мінотавра не вибрався б! Що означає обраниця долі? Ти заслужила на виконання кількох бажань, правда і ціна буде непростою, але це якщо тобі пощастить, а ти вкотре виконаєш свою місію. Яку саме? Навіть не питай, сама дізнаєшся, не шукай легких шляхів, бо мені потім твоя доля стане байдужою. Ну, а якщо здивуєш, зможу тебе повернути назад! Або може ще кудись перенаправлю. Управляти чужими долями моє основне завдання ось і справляюся як можу, - знову прямо в мозку Вікторії пролунав цей абсолютно не схожий ні на що голос, і вона моментально отямилася, злякано, крутячи головою.
-Заший ротяку по саму сраку! А бодай тебе чорти вхопили! В сраці більше розуму маю, ніж ти в своїй голові! Все капець, я точно збрендила, голоси якісь у моєму «гарбузі» блукають, про місію якоюсь балаболять. Хто це був чи точніше, що це було? Ау, обізвись чудовисько, ти хто? - голосно вигукнула дівчина, але відповіді не було, зате вдалині почувся явно собачий гавкіт з підвиванням і скиталиця одразу попрямувала у бік звуку. Якщо гавкають собаки, то напевно поряд людське житло, - подумала вона і практично не помилилася.
Неподалік місця, де войовниця вибралася з підземелля, знаходився густий ліс та болото. Ось саме біля запруди цієї тухлої води виднівся занедбаний хутір з десятком напівзруйнованих будівель і якоїсь харчевні. Це вона зрозуміла по трубі, що диміла, і шалено смачному запаху смаженого м'яса, що долинав звідти. У дівчини буквально слинки потекли, а шлунок забурчав, що той ведмідь на пасіці, якого покусали бджоли.
-А бодай мене чорти вхопили! У мене і грошей ніяких немає, може в борг дадуть або бартером обійдуся? До речі, потрібно дещо приховати під великим кущем з кропивою і одягнуться простіше. Хоча без зброї в тутешніх місцях мені точно не обійтися, - забурмотіла вона пошепки і почала поділяти своє майно. Вдягнувшись нашвидкуруч у гладіаторський шолом і вже висохлий наполовину плащ, вона взяла лише довгий спис, заздалегідь придумавши легенду, що загубилася в ліси під час зйомок фільму про Римську імперію. Чи мало чого у житті буває? Ну або просто дурепою вдасться прикинутися…
- Ну так, так собі відмазка, зате одразу стріляти не почнуть, може подумають, що просто з психлікарні втекла і нагодують безкоштовно, - знову незрозуміло кому мовила попаданка в просторі, і рушила до будівлі. Підійшовши впритул дівчина побачила кілька залізних клітин з явно бродячими собаками і приземкувату будівлю з напівзотлілим написом на вивісці: Бар «Чисте небо». Ткнувши двері, вона справді потрапила в справжній бар, точніше в його жалюгідну подобу. Тут немов смерч пронісся, бо половина меблів була відсутня, а друга половина була поламана. Але барна стійка, стіна з рядом різнокольорових пляшок і п'ять столів таки були на своїх місцях. Зліва від барної вітрини, висіла стара дошка оголошень та плакат із написом: «Світу - чисте небо!», праворуч — дорожній знак заправки.
На одній зі стін були прибиті голови якихось чудовиськ, чи то муляжі, чи справжні, але в друге «чи то» навіть не хотілося вірити. Посередині цієї «ікебани», ножем хтось подряпав- «У зоні немає героїв – тільки ті, що вижили». Від поганого передчуття, дівчину пересмикнуло.
За спиною господаря закладу було щось на кшталт кухні: раковина, холодильник із радіоприймачем, кілька шаф та полиць, де зберігаються посуд та продукти. Також біля раковини був розташований вхід до якоїсь кімнати.
- Свят-свят! Бережи мене, Господи! Я, напевно, вчора перебрав паленого самогону і це все втілення білої гарячки! Ні, швидше за все сьогодні я болотного газу нанюхався, а вітер дме якраз у мій бік, - заголосив невідомий бородатий і дуже накачаний чоловік, у робочому комбінезоні й одразу насунув на голову пошарпаний протигаз.
- Підлого стерва робота! Мій сон-то просто в руку був! Не переживайте наймиліший, це не галюцинація, я справжня, просто тут нещодавно від групи відбилася…, ми кіно знімали неподалік…, мені б попити і поїсти чогось…, гроші режисер пізніше принесе, - залепетала невпопад Спартана підійшовши до бару і притуливши до її кришки свій бойовий спис.
-А шоб тебе колька сколола! Ну так, а в рука у тебе зубочистка, я точно вчора перепив, ну про всяк випадок «білочку» злити не буду». Ось візьми мила келих пива, воно хоч не першої свіжості, але тут все таке, включаючи мене. Гігігігігігігіг! Хахахахахахх! - засміявся хрипкуватий бармен у свій протигаз, від чого навіть скло запітніло.
- Мене до речі Вікою звуть! Можна мені ще чого не м'ясного? Я як застава вам цей спис залишу, - майже жалісно попросила дівчина після першого ковтка пінистої субстанції.
- Клич мене красуня Холодом! Тобі зараз все можна, гуляти так гуляти, не збіднію! Ти головне не зникай з очей, зараз все принесу, тільки з вугілля шашлик зніму. До речі, у наше угруповання немає бажання вступити? Обіцяю, якщо ти справжня то й роботу можу гідну підшукати, з твоїми біцепсами можна і псевдогіганта голими руками завалити. Нам люди дуже потрібні, щоб зайняти вигідні стратегічні позиції на болотах і, нарешті, отримати можливість вибратися на Кордон. Мені тільки з нашим лідером Лебедєвим треба перемовитись. Тут у нас, до речі, у нас багато дивного народу бродить! Та що тільки мати-Зона не придумає. Когось полюбить і нагородить артефактами, а когось, неначе збожеволіє і під Викид підставить або в аномалію заманить.
Нещодавно наші хлопці врятували одного такого страждальця, сталкера з прізвиськом Зулус. Так, коли його болото раптово засмоктувало, то живою людиною ще був, а коли баграми висмикнули, то на монстра буквально на очах перетворився. Тепер він більше на дерево скидається, ніж на звичайну людину, до того ж німий і з головою у нього не все гаразд. От думаємо, як його назад у угруповання Борг переправити, вони у перестрілках зі Свободою скільки людей поклали? Навіть більше, ніж мутантів. Хоча ось взяти тебе - дівчина без пам'яті, в гладіаторському образі, та посеред болота та мутантів, це вже занадто навіть для неї, - забурмотів господар бару, покидаючи приміщення.
Вже за кілька хвилин Спартана вживаючи найсмачніший у її теперішньому житті шашлик із м'яса незрозумілої тварини та слухала розповіді нового знайомого. Холод уже нарешті зняв свій протигаз і весело забубонів:
-Нещодавно хлопці з нашого угруповання нову байку розповіли:
«Підманив якось контролер сліпого пса і вчить його заднє сальто робити. А поряд стоїть зомбі і приколюється.
-Фігней страждаєш, нічого в тебе не вийде.
Подивився на нього контролер недобро так:
— То чому?
-А пам'ятаєш, Мічений до Кореї на відпочинок їздив?
Повернувся він, і купу п'яних корейських сталкерів із собою привіз. Собак вони поки не знайшли, але три кровососи вже по п'яні освіжали. А тепер тебе шукають.
-Чому?????
-Так спитали вони в одного сталкера як справи, а той візьми їм і відповідай:
-Та все нормально, тільки контролер місцевий пустувати став, собака сіра!
Ну у корейців очі і заблищали ... Гігігігігігігігіг! Хахахахахахх! Смішно, правда?
-Ви мене вибачте, але я зовсім забула, хто такі контролер та кровосос? Ну і чому якщо у вас так небезпечно, то я не побачила охорони, окрім облізлих собачок у клітках?
-Ти це, їж не соромся мила, я поряд посиджу та всі новини останні тобі повідаю, мабуть зовсім ти про Зону нічого не знаєш, а мені нудно тут, сама бачиш. Так ти кажеш тебе Вікторія кличуть? Перемога означає, ну це добре, що така бойова та смілива, у тутешніх місцях войовничість — це запорука життя. Тільки прикид у тебе, можна сказати, не по сезону буде. Тут потрібен камуфляжний костюм із щільними берцями, бронежилет та автомат із купою патронів. До речі, якщо роботу знайдеш і гроші з'являться, то все це ти можеш придбати у нашого продавця Суслова. Цей барига завжди може вигідно купити або продати артефакти, зброю, броню, патрони, якщо потрібно, я тебе згодом до нього відведу. Якщо побажаєш, то можеш і в мене купити їжу, горілку або енергетик. Про більшість мутантів тутешніх тобі розповість наш учений Каланча, у нього є безліч теорій щодо цього. Ось-ось має підійти на обід. Про охорону не турбуйся, є тут вона, тільки не кожен бачити її повинен, а собачки хоч і облізлі, але діло своє знають, можуть при нагоді й вирву снорків порвати…
-Ви знаєте Холод, у мене останнім часом бувають проблеми з пам'яттю, щось пам'ятаю, а чогось ні, розкажіть про це місце і як швидше вибратися на Велику землю?
-Та потріпала тебе життя моя дівчинка ..., неслабо так потріпала. Думаю, що про фільм ти збрехала, та не червоній так. Я багато пожив і багато бачив, не ти перша хто пам'ять після викиду втрачають і виявляються потім не там, та не в той час. Думаю, що можна з часом з нашим провідником Іваном Тропніковим домовиться, він виведе куди забажаєш, а якщо знадобиться, то Шустрого залучимо, цей інформатор все завжди про всіх знає і непогано на цьому заробляє. Нещодавно свіжу карту Зони у військових прямо з Генштабу «вициганив», он дивись яка вона складна, поки що, дав мені користуватися в тимчасове користування. Коротше про все по порядку...
Протягом кількох годин годин дівчина перебувала в компанії Холода і нарешті зуміла не тільки вгамувати свій голод, а й добряче захмеліла. Крім усього іншого, вона дізналася багато чого про те місце, в якому опинилася. Виявляється, що саме в результаті жахливого експерименту з навантаженнями на ядерний реактор, вона і потрапила у свій власний світ, але, на жаль, у найнебезпечніший час і місце. Коли на території Чорнобильської АЕС, після першого руйнівного вибуху у 2006 році, через деякий час у 2011 році стався апокаліптичний другий. Катастрофа розширила Зону на багато кілометрів, породивши небачених до села тварин, безстрашних сталкерів, артефакти які не піддаються науковим поясненням та загадковий камінь бажань – МОНОЛІТ.
- Скажи на ласку сталкер, а що це таке? Впевнена, що ти з колишніх ходоків за скарбами.
- Молодець, вгадала, але згодом я зрозумів, що моє місце тут, а може, Зона так вирішила. Гаразд, не будемо заглиблюватися. Ти про виконавця бажань питаєш? Ну, так там усе просто – знов-таки з чуток, це начебто ядерна установка у Саркофазі, що у реакторній залі четвертого енергоблоку ЧАЕС знаходиться. Хоча, як на мене, це швидше за все байка серед більшості сталкерів і головна легенда поклоніння угрупування «Моноліт».
-Чорт візьми! А це що за тваринки такі? Теж мутанти?
-Хахахахахах! Точно зауважила, на нормальних людей вони точно вже не схожі.Висерки, нехай йдуть до біса! Ці фанатики-сектанти свято вірять, що в Центрі Зони спочиває еволюційний кристал і що цей камінь явно неземного походження. Більшість шибеників, як і я зневажаємо адептів Моноліта, вважаємо їх зомбі…, хворими на всю голову. Але ці покидьки створили власне угруповання і всіляко перешкоджають проходженню вільних сталкерів на їхню територію в пошуках артефактів. Нам тут військові та бандити-мародери життя не дають, так ще ці недоумки що напевно потрапили під зомбувальну дію «Випалювача мізків».
-Чим далі, тим страшніше, а скажіть Холод, що це за погань така?
-Ну, ти точно головою сильно вдарилася дівчинка, після Викиду. Може, ти мала теж потрапила під «мозгоправ»? Пояснюю - це ж військовий Радар, старої станції радіолокації «Райдуга-1», на даху будівлі, де в бункері управління комплексом, облаштована лабораторія вчених. У ній і зараз знаходиться покращена версія випромінювача Кайманова, що передає псі-імпульси на антени, що накривають навколишню територію потужним псі-полем. Кожен, хто потрапляє в цю зону, у кращому випадку відбудеться помутнінням розуму та галюцинаціями, у гіршому втрачає особистість. На прилеглій території повно снайперів та патрулів «Моноліта», а вся локація перетворена ними на укріплений форпост, через який вони нікого не пускають і стріляють на поразку. У людей, які туди прямували, зазвичай затуманювався розум, а деякі зовсім його втрачали. Одиниці поверталися із тих, хто туди ходив. Зона, вона свою справу з утилізації братів-сталкер добре знає. Нещодавно «боргівці» бабу, одну з ЧАЕС доставили, начебто лаборантка з групи «О-Свідомість». Так вона весь час про монстра зубастого тараторила, що з кігтями і очима, що світяться, норовив усіх зжерти. А найжахливіше, що це її чоловік-науковець, після Викиду в чудовисько перетворився і їй довелося його власноруч пристрелити. Прикинь, таку прозу життя.
— Ось ви про Викид щось говорили, через який я, напевно, пам'ять втратила…
-Ну так, з цього треба було і починати, тільки перевірю обстановку на вулиці. Мої собачки переполошилися, чуєш верещать, треба вийти на розвідку, - перебив дівчину бармен, сьорбаючи зі свого келиха, судячи з запаху і кольору там явно був місцевий самогон. Потім закусивши шматочком шашлику, додав:
-Вибач подруга, я тобі зараз про це, розсмоктувати наче цукор не буду, мені ще чергову зміну нагодувати треба, що периметр охороняє. Все це ти у нашого професора Каланчі спитаєш і про всякі аномалії теж, він уже скоро тут буде. Він, до речі, був співробітником секретної лабораторії ще до Викиду, і вважає, що Зону взагалі не можна зрозуміти через призму людського сприйняття, а втручання сталкерів та офіційної влади може призвести до непередбачуваних несприятливих наслідків, тому єдина правильна позиція людини стосовно Зони — це мирне співіснування.
-Холод, а у вас можна нарешті сходити до цивілізованого туалету? Дуже закортіло «по-маленькому», дуже вже пиво файне…
-Хахахахахах! Так, не дарма кажуть – «на шару і оцет солодкий»! Вморила ти мене, та тут довкола величезний ліс і болото, куди хочеш може піти «під кущики». Тільки дивись, щоб монстри тебе не схопили за одне місце, воно в тебе дуже апетитне. Тоді і «по-великому» закортить. Гігігігігігіггіг! Хахаххахх!
Дівчина сильно почервоніла і вже думала закатати нахабу в лоб, але на вулиці почувся переривчастий свист, від чого чоловік завмер дуже зблідлий.
- До болота тільки не ходи, темніє незабаром і там ми мало що контролюємо, краще в лісок, що праворуч розташований або в клозет за баром, але там таке амбре, що я й сам туди не ходжу. Бійся кровососів, порівняно з ними граф Дракула немовля, — буркнув, задумливо бармен і потяг важку сумку з харчами на вихід.
Вийшовши з бару, дівчина відійшла на пристойну відстань, але тільки зараз помітила, що обрала неправильний напрямок і опинилася біля самого болота. Але терпіти вже не було мочі, і скиталиця присіла за найближчим кущем, отримуючи насолоду від довгої помірності. У брудній жижі за кілька метрів від неї щось хлюпнуло, потім почали з'являтися великі бульбашки, і вона відчула мерзотний запах. Хрускіт чи то гілок чи то кісток, що ламаються попереду, і якесь моторошне хрюкання змусило Спартану схопитися на ноги.
- А щоб в тебе пір’я в роті поросло! Ах ти ж когут общипаний! А щоб тебе підняло і гепнуло! Спис та плащ у барі залишила…, дуринда! Тепер терміново треба згадати, де моя схованка? Точно пам'ятаю неподалік болота був, з кущами великої кропиви.
На щастя, для неї схованка з трофеями знайшлася швидко. Перелякана войовниця, одягнена в шолом, обзавелася ще й щитом. Навеликий жаль, меч десь загубився в колючій траві і як захист, на долонях опинилась лише парочка гострих кинджалів.
-Нічого, в умілих руках і олівець страшніший за ножа буде, - мовила дівчина і раптом з жахом відчула, як на неї хтось пильно дивиться. Поруч точно нікого не спостерігалося, але почуття небезпеки просто кричало – рятуйся! Начебто майнув образ невідомого чудовиська і знову зник. Задкуючи назад і тримаючи в руках холодну зброю, дівчина повільно увійшла у воду і завмерла в очікуванні.
Як виявилася інтуїція досвідченого воїна не підвела - з гучним плюханням прямо перед нею виросло щось...
Енциклопедія сталкера
"О-Свідомість" - група вчених, яка займалася проведенням експериментів над ноосферою. Однак після фатальної помилки, що призвела до Другої катастрофи та утворення Зони, цілі вчених змінилися. "О-Свідомість" зайнялося стримуванням потоків ноосфери і спробою взяти її під контроль для того, щоб зробити світ ідеальним, прибравши все негативне, що породило людство.
Експерименти, що проводилися, дали приголомшливі результати, підтвердивши двосторонній зв'язок ноосфери з усіма живими організмами планети через так зване псі-поле. Вчені вирішили підключитися до ноосфери безпосередньо, об'єднавши свої уми в один в особливому комплексі поряд із ЧАЕС. Проте 12 квітня 2006 року (у ЗП названо дату 10 червня), о 14:33, експеримент вийшов з-під контролю, і аномальна енергія ноосфери ринула на поверхню планети, змінивши більшу частину території. Також, для забезпечення власної безпеки, вчені зомбували та перетворили на свою охорону угруповання «Моноліт». У саркофазі четвертого енергоблоку ЧАЕС було встановлено потужного пси-випромінювача — Моноліт, справжнє призначення якого достовірно не встановлено.
Глава 4 Знайомство з кровожерливими мешканцями боліт
Мутант був величезним, навіть стоячи на колінах, він майже на пів голови був вищий за дівчину і дещо сутулий, без волосяного покриву. Шкіра була блідою і місцями вкрита зеленою пліснявою з плямами від засохлої крові. Замість рота були страшного типу щупальця, розташованих по діагоналі. Саме тіло мутанта худе, чітко було видно ребра, але монстр мав яскраво виражену м'язову масу, що пояснювало його фізичну силу. Кінцівки кровососа, від людських відрізнялися розміром і довжиною кігтів, які, напевно, є його основною зброєю.
Голова мала яйцеподібну форму, з яскраво вираженими надбрівними м'язами. Вушні раковини були відсутні. Череп мутанта був дуже щільно обтягнутий шкірою, обличчя дещо схоже на людське, за розташуванням органів, але самі органи помітно відрізняються: очниця і ніс запалі, замість нижньої щелепи щупальця. Очі у мутанта невеликі, але мали помітний блиск. Ніс деформувався і став більше схожий на носову кістку, але ніздрі ще були помітні.
-То ось яка ти «кровосися»! А щоб ти падло дристало та й дристало! Ти, гімно нероздушене! На кого чекаємо? Чого не нападаємо? - злісно, наче змія зашепотіла Спартана, відчуваючи, як страх зник і разом з адреналіном, з'явився справжній бойовий азарт.
-Я таких як тивишкребок, на арені пачками у вузли зав'язувала, піпетка ти медична, думаю і твої мерзенні щупальця на сувеніри витрачу, падаль, - зашепотіла попаданка, і тут болотяна тварюка ніби справді образившись, різко кинулася в її сторону.
Ухил убік і потім різкий стрибок угору і за пару секунд гладіаторка зуміла встромити один з мечів у потилицю агресора, протикаючи його наскрізь. Звір, утробно заревів та упав на груди, прямо у воду, випльовуючи згустки крові, але не здох. Віка з лютим криком підняла свій бойовий щит і стала наносити удари, його гострими краями, по тілу супротивника, буквально як м'ясорубка, перетворюючи все на фарш. У спинному відділі мутованого ворога, щит застряг так глибоко, що дівчина вже не змогла його висмикнути.
- Ззаду дівчисько стережись! - почула вона знайомий голос бармена Холода і відразу натреновані рефлекси воїна змусили її пригнутися.
Буквально за секунду її шолом був зірваний з голови гострою пазуровою лапою, добре, що лямки були розстебнуті, а то він би він злетів разом з головою. Відразу через неї перестрибнула друга моторошна тварюка, дуже погожий на першу. З тією лише різницею, що звірюга була не така масивна і на спині стирчали великі як у морського їжака голки.
-Та вас тут що ціла сімейка виродків зібралася! Так ви одною сракою на два базари? Що втекли з кунцкамери вампірюги? Я тобі зараз око на дупу натягну, упир - закричала гладіаторка, вся вкрита ворожою кров'ю і відкинувши спроби, витягнути щит, вихопила з-за спини другий клинок. Не гаючи часу, вона кинула його в голову ворога, але той миттю зник, і вона нажаль промахнулася.
- Тримай спис! Не підпускай болотяну тварину близько до себе, ми вже поряд! - почула вона за спиною і відразу перехопила довгий держак, а потім розмахуючи ним ніби пропелером ударила невидиму силу, через що зброя переломилася надвоє, а мерехтлива тварюка стала нарешті виявлятися у всій своїй мерзенній величі.
- Ось, одоробло, тепер мені точно кінець, - зашепотіла Спартана і від образи на долю-лиходійку в неї покотилися по щоках сльози.
-У сторону Віка падай убік! Нагнись дурепа, він зараз пригне! - наказав незнайомий голос з-за спини, і вона відразу відскочила, різко присівши.
Далі все було як у голлівудських фільмах, які вона дивилася дуже давно, здавалося, у минулому житті.
З десяток озброєних чоловіків, одягнених хто у-що, оточили місце побоїща і почали поливати окупанта «свинцем» зі всілякої зброї, починаючи від мисливських рушниць і закінчуючи автоматами Калашникова.
Звірюга була не менш живуча, ніж перший нападник. На її очах рани затягувалися, а мутант і не думав вмирати. Кровосос лише затято розмахував пазуристими лапами і кілька разів спробував розчинитися в просторі, застосовуючи свою улюблену мутацію - невидимість. На подив усіх оточуючих, йому навіть майже вдалося великими стрибками пірнути в густі очерети, але пролунав оглушливий постріл з ручного гранатомета і нутрощі невдачливого мисливця буквально розкидало на сухі тростини. Вже через пару хвилин те, що залишилося, стала поїдати якась ненажерлива зграйка риб, яка чимось нагадувала маленьких сомиків, та могла повзати по землі.
-Почекайте, а куди перше створіння поділося? - здивовано запитала Віка, оглядаючись на всі боки.
-Не хвилюйся ти так, «винищувачка вампірів», він точно мертвий, без жодного шансу на регенерацію. Розумничка, ти його добре обробила. Просто картина Рєпіна «Натюрморт у багряних тонах». Наші «чистонебівці» його в морозилку вже потягли. Ну, а потім ми залишки, продамо ученим чоловікам, тільки коли наш Каланча вдосталь там поколупається, любить він це діло, - почула вона відповідь балакучого бармена і знову розплакалася.
-Не плач мила, пішли в бар зігріємось, туман і вогкість від води здоров'я не до дасть! Адже я тебе попереджав, що до болота не ходити! Ми пару сталкерів там втратили, але думали, що вони за хабарем без дозволу пішли. Бачиш, а воно вона як? До речі, познайомтеся це наш ватажок Лебедєв, до речі, він теж працював на ЧАЕС ще до катастрофи, а поряд з ним безстрашний провідник Іван Тропник. Чого завмерли, дівчинка від стресу відійти не може. Та не вилупайтеся так на її накачене тіло, а то відірве у кожного чогось зайвого! Чи бачили, як вона кровососа голими руками розірвала?Всрався, та й криво! Ну, пішли мужики відзначимо цю справу за рахунок мого закладу. Привід просто чудовий – двох мутантів гримнули і люди всі цілі залишилися, не завжди таке щастя випадає.
Вже увійшовши у відносно тепле приміщення, всі розсілися хто де зумів, а господар закладу відкорковуючи різнокольорові пляшки продовжив:
-Ти взагалі просто молодець, впевнений, що не дарма тут виявилася! Тебе мила точно Зона помітила! Зуб даю, що твій прикид гладіатора-жінки напевно нею недаремно обраний. Ти вилитий Спартак тільки у жіночому обличчі! Буде тепер у тебе Вікторія клікуха наша сталкерська – Спартана! Вип'ємо за це брати!
Усі чоловіки, що перебували в барі, одразу у привітанні махнули наповненими келихами і дружно закричали:
-Спартана! Спартана! Спартана! Спартана! Спартана! Спартана!
Скиталиця між просторами, ковтнула не закушуючи, майже пів кухля міцного самогону і в неї виникло щемливе почуття дежавю, а перед очима промайнули картини її минулого спартанського життя…
Навколо неї чулися удари мечів, тріск щитів, що ламаються, крики поранених і хрипи вмираючих. Наступний ворог був не менш підступним - він буквально перед нею зарубав сокирою одного з партнерів по гладіаторській школі і навіть зумів збити вістря з голови її шолома, як невідома сила викинула її розжаті пальці, а вони буквально вирвали кадик із горла супротивника. Натовп спочатку онімів від такого незвичного способу вбивства, а потім заревів у кровожерливому шаленстві.
Хтось із натовпу на передньому ряду крикнув:
- Звідки ти дівчина? Хай бережуть тебе боги! Як тебе звуть гладіатор у спідниці ?
Вона здивовано розглядала в долоні закривавлену плоть і голосно сказала:
-Я жінка! Чесна римлянка! Мене звуть Спартана!
Весь амфітеатр піднявся на ноги почав кричати щосили:
Спартана! Спартана! Спартана…
Спогади, здавалося, абсолютно чужого життя різко перебилися гучним вигуком усміхненого ватажка угруповання, який поплескав дівчину по плечу і сказав:
- Ти з вченим нашим хотіла познайомитись? Ось про «вовка - промовка», заходь всезнайка та знайомся, це Вікторія, вона тут нещодавно Викид невдало пережила, та частково пам'ять втратила. Пам'ятаєш був схожий випадок із найманцем? Але щоб ти знав, саме вона кровососа «законтропупила», що в лабораторії на дослідженні лежить. Причому зауваж не з автомата або обрізу мисливського, а ножом тупим і бронзовим щитом. Чи не віриш? Тож подивися на її тіло атлетичне, впевнений це теж не просто так.Сто чортів в печінку! Та друже ще повідай нашій гості про викиди та інші «милі» чудасії Зони, як-то: страшних мутантів, смертельних аномалій, а головне дорогих артефактів. Тільки прошу, людською мовою, простою…
-Дуже приємно познайомиться Віка, мене тут кличуть професор Каланча, налий мені брат Холод пивка і шашличок підігрій, дуже не люблю холодне, - відповів професор, про щось задумавшись і щось тихо забурмотів:
- Цікаво..., ще один гладіатор у наших болотах з'явився..., тільки жіночого роду. Нещодавно сталкер Мічений, теж з одним чудиком у шоломі римлянина зіткнувся, перед самим Викидом, але крім серйозного пошкодження нервової системи, ніякої шкоди організму він не отримав, хоча пояснити цей феномен я не можу досі. Добре пам'ятаю, що навіть робив енцефалограму, і вона показала, що аномальна активність після того разу навіть покращила деякі функції його організму. Куди потім подівся римлянин і чому найманця Зулуса так сильно спотворило? Нова, невідома аномалія, чудасії Зони, чи все-таки МОНОЛІТ?
-Чого ти там бурмочеш старий друг? Давай вип'ємо щоб Зона жила і процвітала, адже ти теж так вважаєш? - знову промовив командир дослідників.
-Так-так! Звичайно вважаю і щоразу повторюватиму, що Зона є окремою природною системою, яка, як і будь-яка інша складна система, прагне рівноваги, а Великий викид, що стався в 2011 році, — результат діяльності людини, що привела її в нестабільний стан…
- Най ті качка копне! Все гарний базар, але з нами гарна жінка-воїн, яка майже голими руками монстра здолала, а ви знову вступаєте до наукової дискусії, - перебив їх бармен, вкотре розливаючи міцні напої.
Цілий вечір до питного закладу заходили і виходили люди, хтось випити по келиху пива, а хтось із захопленням подивитися на нове диво Зони – Спартану. На щастя для дівчини, незважаючи на її спокусливий і навіть дуже екзотичний вигляд, до неї особливо ніхто не чіплявся. Їй було добре і спокійно, майже як удома, може це від втоми чи то алкоголю, а може від помірного професорського бурмотіння:
- Ну що, мадам? Про мутантів та аномалії я коротко розповів тепер розповім про красу тутешніх місць і непередбачуваний Викид:
Дане явище є поширенням аномальної енергії разом з пси-випромінюванням слабкої інтенсивності і відбуваються з різною періодичністю. Викиди можуть бути «природними», що є способом скидання енергії Зони, що накопичилася, або викликаними «О-Свідомістю» для захисту від спроб сторонніх людей проникнути на її територію.
Перед викидом відбувається масове, та поспішне переміщення мутантів із місця на інше місце, у протилежному від джерела викиду напрямі, чи ту область, де вплив викиду менше. Таке переміщення сталкери ще називають «хвиля». За кілька хвилин до викиду змінюється стан нижніх шарів атмосфери — небо поступово світлішає доти, доки не пролунає грім, після чого чергуються грім і блискавка. Нижні шари атмосфери начитають світитися червоно-жовтогарячим світлом. У момент самого викиду, що триває не більше 5 хвилин, починається землетрус, блискавки стають яскравішими.
Дія викиду є майже завжди смертельна для нас, людей. Від нього можна вберегтися, сховавшись в якомусь відносно замкнутому приміщенні, при цьому воно може бути проникним, наприклад, для світла або потоку повітря.
-Ну я ж просив простіше, професоре, бо половину сказаного, наша гостя точно не запам'ятала. Ладно вчений хрін він і в Африці вчений хрін! Візьміть краще Вікторія, цю «Енциклопедію сталкера», вона кров'ю написана, почитаєте на дозвіллі. Особливо вивчіть розділ «Аномалії». Чоловіки все, давайте ще по одній і будемо розходитися, роботи не початий край! Що за невдоволені вигуки, ви вже забули, нам треба завтра зранку бідолаху з угруповання Борг, на інший берег переправити. Вони нам за нього, по рації гумовий човен пообіцяли і два ящики боєзапасів. Хто викликається добровольцем? Як завжди - «дуля з маслом», знову провідника Тропнікова посилати? Так він наразі, мені замість Суслового конче потрібний, завтра караван із хабарем із рибацького хутора приходить, їх зустріти треба в нашому аванпості на болотах. Потім усе правильно перерахувати, - спантеличено потираючи потилицю, бурчав командир «чистонебівців» Лебедєв, а войовниця, голосно ікнувши голосно запитала:
-Ви, икккк…, напевно, тут якийсь особови… икккк…, напевно, тут якийсь особливий спецназ, раз виживаєте в таких нелюдських ікккк…умовах?
-Хахахахахах! Сказала також, та ми найсмирніше наукове угруповання дослідників. Хоча не приховую, більшість парубків поводитися зі зброєю вміють. Наша основна мета – вивчення Зони та підтримка у ній рівноваги. Бійці нашого угруповання регулярно проводять виміри на болотах, досліджують аномальну активність, у жодних міжусобних війнах не беруть участь у порівнянні з іншими. Ну хіба від мутантів та бандитів відстрілюємося ось як сьогодні і таке становище влаштовує кожного з нас. Що правда, хлопці?
Гучний і майже синхронний вигук підтвердить слова їхнього командира:
-За «Чисте небо»! За «Чисте небо»! За «Чисте небо»! За Зону! За Зону!
Спартана була вже сильно п'яна або, може, сильно втомилася, але добре розуміла, що треба шукати безпечну ночівлю. Сильно хитаючись, вона підійшла до стойці бару і взявши без дозволу наповнений до країв келих пива, голосно мовила:
- Не кожен день икккк… народжуєшся вдруге, икккк…, хоч у мене це вже икккк…, хто до мене вночі пристане, я того…
Не домовивши до кінця і піднявши пінний напій, войовниця, насунувши на голову шолом, не запинаючись вимовила тост:
«Келих я піднімаю за чоловіків!
Підтримка ви, надія та опора.
Для лінощів ви не шукаєте причин,
Завжди нам допомагаєте по дому!
За вас, за ваше щастя, та добро!
За те, щоб вам щастило скрізь і всюди,
Чоловіки наші, адже ви наше все.
Нехай у житті все у вас чудово буде!»
Після чого випила залпом все до дна і наче підкошена впала на спину.
Потім їй наснився жахливий сон із її братом Максиміліаном та його коханою дружиною Лукрецією. Дівчина все ще залишалася безстрашною гладіаторкою на прізвисько – Спартана. Але цього разу, замість розлючених людей у бойових обладунках на них нападали незліченні орди всякої нечисті і число їм було - легіон…
Енциклопедія сталкера
«Чисте небо» — дослідники явищ Зони, маловідоме угруповання, що мешкає на Болотах. Достовірно ніхто не знає, яка їх кількість, чим вони займаються і які цілі переслідують.
Це мирне наукове угруповання, члени якого не бійці, а дослідники, проте зброєю користуватися вміють. Їхні основні цілі — вивчення Зони та підтримка в ній рівноваги. Членам угруповання подобається розглядати Зону як «найдивовижніше, з чим стикалася людина». Всі її члени намагаються ховатися від інших сталкерів у територіях, що важко знайти. Угруповання не намагається з'ясовувати відносини з іншими фракціями, а іноді користуються їхніми послугами.
Кровосос.
Напівлегендарний монстр – невидимка, сталкери описують його як високого сутулого гуманоїда з безліччю щупалець на місці рота. За їхніми словами, за допомогою щупалець ця істота живиться: впиваючись ними в шию живої жертви, паралізує свій видобуток і висмоктує її кров; після такої процедури від людини залишається лише висохла оболонка, що нагадує мумію. Найдивовижніше в кровососі — його здатність ставати невидимим. Зважаючи на все, саме ці створіння відповідальні за смерть великої кількості сталкерів. Мало хто з очевидців залишився живим — і, судячи з розповідей цих щасливчиків, для проживання кровососи віддають перевагу сирим місцям на зразок боліт і підземель. Кровосос – небезпечний та агресивний мутант, який має багато ворогів серед інших мутантів. Найсильніші з них – це бюрер та псевдогігант. Нейтральний до тушкан, химерів і полтергейстів. Завжди атакує людей. На відміну від боїв із мутантами, з людьми використовують дещо іншу тактику, намагаючись обійти з тилу. Початок бою з людьми теж різний: вони або відразу стають невидимими і крадуться до своєї жертви, або спершу з ревом мчать напролом і на близькій відстані стають невидимими, а потім починають кружляти навколо жертви, завдаючи шкоди гострими кігтями.
Болотна тварюка - рідкісний посилений підвид кровососа, що зустрічається в болотистій місцевості. Цей мутант є підвидом звичайного кровососа, він сильніший за нього в кілька разів і набагато спритніший. Так само використовує оточення: наприклад, його дуже важко виявити в чагарниках очеретів навіть без маскування, як тільки маскування активовано, процес пошуку ускладняється в рази. Крім того, тварина вкрита довгою сіро-зеленою вовною, або на ній просто ростуть мох та інші рослини - це допомагає маскуватися. Але головна відмітна ознака — вміння робити абсолютно неймовірні стрибки на десятки метрів.
Глава 5 Через терни до зірок
-Зібрався досвідчений сталкер піти на полювання, та тут молодий до нього причепом: - Візьми з собою. Ну нічого робити довелося брати. Вийшли вони на галявину, досвідчений молодого поставив у центрі галявини і каже: - Зараз ми з товаришами підемо кровососа травити, а як він на галявину вибіжить, ти стріляй і охороняй його, доки ми не підійдемо. А сам пішов у ліс. Невдало полювання скінчилося, нічого не спіймав, тільки час даремно втратив. Сталкер зібрався йти молодого забирати. Виходить, на ту галявину й бачить - валяється труп, а учень його бігає з автоматом за якимсь бандитом і кричить: — Це мій кровосос! Це мій видобуток! А бандит, тікаючи кричить: - Та твій кровосос, твій синку, дай тільки хабар з кореша зберу! Гігіігігіг! Хахахахаахах!
Віка прокинулася від, гучного сміху, моторошного головного болю та неприємного відчуття холоду у всьому тілі.
Як завжди, балагур Холод «травив» старі байки своїм відвідувачам і найбільше за усіх сміявся. Дівчина опинилася на другому поверсі цієї кволої будівлі з тонкими стінами. Але, як не дивно, гостьовий номер був обладнаний вузькою тахтою та великою шафою, тут був навіть стіл із стільцями. Не інакше тут сам господар закладу ночував, чи для почесних гостей тримав номерок. Знизу знову пролунали веселощі, але грізний рик командира «чистонебівців» змусив усіх затихнути.
- Ще раз повторюю, кого пошлемо з найманцем? Ви знаєте, ми не втручаємося у розбірки чужих угруповань і ми маємо нейтралітет майже з усіма в Зоні. Тільки із цим хлопцем треба щось робити. Професор не може визначити не тільки що з ним трапилося, але як його можна врятувати?
-Може він в аномалію невідому потрапив? Казав же, що треба було його по-тихому пристрелити, щоб не створював собі і нам проблем! А щоб вам пусто було! Думай, що базлаєш, (кажеш) а якби ти був на його місці! Ну, або при Викиді погано сховався! Може, це його Зона прокляла чи МОНОЛІТ за щось покарав! А бодай тебе чорти вхопили! Слухай командире, а ця хвороба не заразна? - пролунало одразу кілька чоловічих голосів. Поки Віка жадібно поглинала воду з пляшки, дбайливо залишену господарем закладу, знизу знову почулося галас і лайка:
-Ви що, вчора в Зону потрапили? Ах ви ж когути общипані ! Дурні, тут все небезпечне і заразне, тут кому як пощастить. Ось нагорі наша непрохана гостя спить, загальний приклад - майже нічого не пам'ятає, але кровососа ухайдакала своєю бутафорською зброєю…, на раз. Ви тіло Спартани бачили вилупки? Вона тут кремезніша всіх вас разом узятих буде! Нізащо не повірю, що ця мала, з фітнесу таку фігуру зліпила. Переконаний що її сама Зона в лобик цьомкнула, а цього Зулуса в дупу штовхнула, - досить грубо відповів професор Каланча, а командир Лебедем продовжив:
- Все вірно, але думаю, що нашого страждальця судячи з вигляду, псевдоплоть поцілувала і не раз, ось вам також наочний приклад, хто з Зоною воює той ефект бумеранга і отримує! Був сталкер Зулус, любитель випивки та усамітнення, а став незрозуміло хтось, на баобаб схожий…
Усі невдоволено загуготіли, хтось навіть засміявся, а чийсь незнайомий голос запропонував:
-Чуєш командир я, звичайно, можу перевезти цього доходягу, але сам знаєш яка обстановка на болотах, якщо мутанти в гон підуть, то караван до нас точно не заверне, давай краще нашу Спартану в Янів відправимо. Після сутички Боргу та Свободи минулого року, це містечко стало нейтральною територією. Запальник мозку вже майже ліквідований, їй тільки Викиду і аномалій варто бояться, а з мародерами і мутантами вона напевно впорається сама, якщо спорядження гарне буде. Може її Борг до себе візьме, а може й Свобода, баба жвава, тут від ніякого толку не має, ще потоне в болотах, а нам відповідай.
-Ти Шустрий, як завжди маєш рацію,бісовий син, ось не дарма ти моя «права рука». Та і провідника я нікуди не пущу й так нас з кожним разом все менше стає. Тільки може все ж таки дівчину на Велику землю відправити, раптом справді десь кіно знімають, а ми не в курсі?
-Так, чого ти мучишся командир, запитай у неї сам? Чого ця дівка від життя хоче? Я пам'ятаєш, теж сюди на клишоногому коні потрапив, ще й у формі кубанського козака. Зі «снаряги» тільки протигаз був, та обріз дідівський лише з одним патроном. Прийшов, не знаючи навіщо, а зараз мені без нашої Зони життя взагалі нецікаве.
-Тут з тобою не посперечаєшся помічник, якщо захоче дізнатися чому вона тут опинилася, то залишиться. Щось в дівки цієї в очах таке блищить…, знайоме. Буде в неї, як і в нас усіх – довга дорога через терни до зірок…
Через якийсь час дівчина насилу встала і зрозуміла, що моторошно хоче їсти. Тому довелося спуститися до спільної зали. Там окрім ватажка угруповання та бармена нікого вже не було.
- Ааааа! Привіт голубонько, сідай з нами снідати, ще омлет не охолонув, та кави попий, поки ще гаряча. Вона, до речі, є рідкістю в наших місцях, але Холод його завжди вміє добити.
-Так, Спартано пригощайся, все за рахунок закладу, - ми вміємо бути вдячними. Якщо домовимося, то тобі все спорядження з їжею та зброєю взагалі задарма дістануться, - вліз у розмову господар закладу, але командир його перебив:
- А щоб ти сказився! Не ганяй хвилю, друже! Віка дівчина сором'язлива у праві відмовитися, може додому захоче до тата з мамою. Правда, тут страшно?
-Нікого в мене вдома немає і нічого я не боюсь! Чула я про вашу пропозицію супроводити якогось Зулуса, - огризнулася скиталиця, продовжуючи із задоволенням уплітати смачний сніданок.
-Так і знав, що все зіпсують горлопани болотяні. Вікторіє, ти, звичайно, маєш право вибрати дорогу додому на Велику землю, але якщо вже сюди потрапила то подумай і скажи як на духу, чого сама хочеш від життя? Бути в ситості та покої, теплі чи боротися щодня за «місце під сонцем». Впевнений із твоїм характером вибереш друге. Згодом можеш приєднатися хоч до нас, хоч до будь-якого іншого угруповання, уникай лише фанатиків МОНОЛІТУ, мародерів та ренегатів, хоча особисто я жодної різниці між ними не бачу.
-Не напружуйтесь так командир, я згодна допомогти вашому ..., точніше не вашому сталкеру. Я справді не пам'ятаю чому тут знаходжусь і як сюди потрапила, але додому точно не піду, з простої причини – немає у мене жодного дому, це я точно знаю. Ось тільки одне бентежить, чи впораюся сама в такій справі, без належного досвіду?
- Не бійся мила, там від цього місця, півдня шляху до точки зустрічі, з них більша частина маєте плисти на човні. Ми знаходимся неподалік селища Теремці, а на іншій стороні, біля Залісся їхня база розташована. Тим більше будеш не зовсім одна, на щастя, цей найманець хоч і потрапив у колотнечу, але цілком може за себе постояти. Те, що мовчить так тільки для справи краще. Головне все розуміє і де їхня база знаходиться теж добре знає. Але часом у бідолахи напади бувають, щось на кшталт апоплексії, ось тут твоя допомога може і знадобиться. Повір, ми ліків дамо скільки треба, їжі на три доби, про всяк «пожежний» випадок, зброю можеш вибрати на будь-який смак, від обрізу до автомата. Подаруємо КПК (кишеньковий персональний комп'ютер), там на ньому інструкція з виживання є, датчик виявлення аномалій, і лічильник Гейгера в нього також вмонтований, ще карта буде електронна, за маршрутом вашого шляху. Ми «боргівцям» по рації відразу передамо як ви по річці плисти почнете. А якщо Викиду не буде і «свободівці» на «хвіст не впадуть», то до обіду будете вже в них, вас там прямо біля крутого закруту річки зустрінуть. Тут за кілька кілометрів від нас, насосна станція, стоїть на палях, а поруч знаходиться заплава річки Прип'ять, по ній швидко дістанетеся, якщо Зона буде мила.
Ну, а потім як уже казав, сама вирішуй куди податися? Можеш до нас повернуться або з цими одвічними ворогами Зони залишитись, хоч вони колишні військові, але ті ще служаки. Можеш у Свободу податися, ці без баштові барбоси, конкретні анархісти. Ну, чи стати вільним сталкерів – вічним шукачем не лише дорогих артефактів, а й пригод на свою симпатичну дупу. Між нами, вона в тебе дуже залікова. Не хмурся так, це я заради компліменту...
Вже за дві години, човен навантажений усім необхідним, відпливав у бік центру Зони. Вікторія окрім їжі, медикаментів та приладу визначника аномалій нічого більше не взяла. Була спочатку нестерпна спокуса змінити одяг на більш підходящий і підібрати заміну античній зброї на сучасну, але якийсь внутрішній голос відмовив. Він буквально свердлив мозок, нашіптуючи:
-Вікторія дитинко моя, Зона тебе прийняла саме в такій якості войовниці, не випробовуй її терпіння, а то раптом у критичній ситуації, вона тебе не впізнає. Тепер тебе навіть сталкери «чистого неба» визнали та заслужено прозвали – Спартана! Врахуй на майбутнє - віра богам, захисні артефакти, бронежилети всіх рівнів та стрілецька зброя тут нічого не означають, а лише дають ілюзію безпеки.
Дівчина трохи повагалася, а потім зміцнила на собі додаткові щитки захисту та утеплила термотканиною свій гладіаторський плащ. Перше враження від знайомства з найманцем Зулусом буквально привело до ступору, бо нічого подібного вона в житті не бачила. Лише трохи пізніше, коли вони обидва сіли в човен, причому видозмінний чоловік дуже вміло став гребти, на думку прийшовся епізод з якоїсь наукової передачі про людей з коростами на ділянках шкіри, дуже схожі на кору дерева. Але там була явна хвороба, що вразила лише частини тіла, а тут практично двометровий велетень став схожим на сухий дуб людиноподібної форми, що видає замість людської мови лише мукання.
Так вони пливли не менше години, човен мирно погойдувався, ззаду скріпили весла і лунало невиразне мукання. Навколо куди не кидався погляд, проглядалася похмура сіра місцевість хирлявої природи, з прогалинами рудого кольору, напевно, радіоактивного характеру. Річка то звужувалась, до розмірів струмка, то розтягувалася на добру сотню метрів. Одного разу Віка зробила укол матерому весляру з медичного пістолет-шприца, коли побачила його судоми по тілу. Кілька разів супутники робили короткі зупинки на прийом їжі в пустельних від усякої рослинності острівцях, а потім знову в дорогу. Далі нарешті пішла приємна оку, смуга вічнозелених дерев.
Войовниця вже почала засипати під мирний плеск баюкаючого веслування, як їй раптом в мозку засяяв дивний образ людей, що моляться прямо посеред водної стихії. Ченці в рясах стояли кругом, прямо у воді, читаючи молитву, а в центрі мерехтів різнокольоровими іскрами магічний камінь-моноліт.
-Прокинься дівчинко моя, а то заснеш вічним сном, а головної мети місії не виконаєш. Захочеш дізнатися якої саме? Знайди мене, - почула вона ментальний позив, та відчула одразу неприємний ляпас і пронизливий схлип напарника, що вивів її зі стану спокою. Обернувшись назад, вона з жахом в очах, побачила, як із грудей Зулуса стирчить кінчик металевого списа, а навпроти них у воді до пояса, з шаленою люттю в очах, стоять жахливі монстри.
Мутантів було троє, з грізним риком двоє нападників висмикнули нечастого сталкера з човна і вчепилися в його тіло зубами. Був би Зулус простою людиною, то одразу б загинув, але невідома мутація, не тільки врятувала його життя, а й надала жахливої сили. Колишній найманець із ревом пораненого звіра кинувся на кривдників у рукопашну. Від розгубленості вони на мить завмерли і одразу поплатилися - сталкер неймовірно-швидким рухом відірвав одному з тварюк голову, заливаючи все довкола бризкаючою кров'ю.
-Ті…кай…, дуррррепа…, це псевдо…гіган…ти, зжеруть з кістками,- почула вона, мало впізнавану людську промову, з рота свого супроводжуючого. Далі гігант, що вижив, вхопив Зулуса ззаду двома кінцівками за плечі і став топити. За комплекцією вони були майже однакові, але чутний тріск кісток найманця, що вже ламались, підтверджував, що шансів перемогти в нього мало. Тоді він з останніх сил вдавив у себе дротик, що застряг у грудях, протикаючи своє тіло наскрізь і встромляючи гострий кінець в око псевдогіганта, пробиваючи мозок. Тільки зараз дівчина побачила, як третій і найздоровіший монстр уже заліз у човен, що застряг у очереті, готуючись напасти. Тіло спрацювало швидше за мозок, а руки вже міцно тримали гладіаторську зброю для оборони.
Енциклопедія сталкера
Болота
Це велика заболочена місцевість, що знаходиться на захід від Кордону. Місце базування угруповання «Чисте небо», куди шлях відкрився після Великого викиду. Разом з цим, грязьові багна озер, являють собою велике скупчення радіації, аномалій, мутантів і різних аморальних особистостей в особі безмежників, іменованих ренегатами.
Заболочена територія, яка тривалий час була важкодоступною. В цілому, Болота - це безліч озер і проток, вода в яких здебільшого радіоактивна. Через водні перешкоди подекуди прокинуті містки, утворюючи таким чином часто довгі стежки. Крім незначних ділянок суші, на Болотах є кілька великих сухих територій, ними, здебільшого, і розташовані найбільш вцілілі будівлі «чистонебовців».
Псевдогігант
Величезна туша, що складається з потворного тулуба та пари гіпертрофованих кінцівок, — ось що таке псевдогігант. Руконоги використовуються цією істотою для пересування та хапання жертви. Доросла особина досягає ваги дві тони при зростанні близько двох метрів. Зовнішня незграбність дуже оманлива - псевдогіганти стрімкі в рухах, їх м'язи мають просто разючу силу, а кістки в міцності не поступаються металу. Головний мозок захищений товстим – близько 100 міліметрів! — черепом, крім того, багато складних функцій виконує спинний мозок. Вражає також вміння псевдогігантів формувати на поверхні землі локальні ударні хвилі, що вражають в обмеженому радіусі усе живе.
Досить дурний, але винятково сильний і витривалий. Походження його невідоме, але, ймовірно, це колишня людина, на користь цього говорять і обриси морди, що здалеку нагадує людське обличчя.
Певної тактики полювання у псевдогігантів немає — вони без жодного роздуму атакують у лоба будь-яку видобуток. Псевдогіганти полюють у любий час доби, часто зустрічаються в підземних лабораторіях, але можуть і вибиратися назовні. Побачивши людину з риком кидаються на неї. В основному харчується щойно вбитою здобиччю, але часом не гидує і паділлю.
Глава 6 Контролер-проповідник
Помах когтистої лапи цього на перший погляд повільного звіра, був такий стрімкий, що Спартана зуміла дивом пригнутися, а її шолом був знову зірваний, добре, що не з головою. Другий удар лапою, войовниця зуміла відбити щитом, мало не зламавши при цьому своє плече.
Розуміючи, що наступний удар вона не переживе Спартана, зробивши обманний рух убік, та завдала точного удару в серце звіра.
Клинок увійшов майже по рукоятку, але ця гадина одразу не подохла, а зуміла підстрибнути і так потужно вдарити об дно човна, що він просто розвалився, викинувши Віку за борт. Захлинаючись у каламутній брудній воді, дівчина насилу вибралася на берег. Втопивши важкий щит, втративши шолом, вона таки зуміла зберегти меч, проклинаючи себе за малодушність і небажання змінити своє спорядження, одяг та зброю на більш сучасний вигляд, коли здавалася випадала така можливість.
- Висерки, йдіть до біса! Чорт, би всіх вас узяв, разом із Зоною! Сталкера Зулуса не вберегла, сама мало не потонула! Пропади воно все пропадом! Потрібно вибиратися на Велику землю! Досить мені пригод, по саму маківку, - чортихалася воїтелька, відчуваючи, як вже стало швидко темніти і вона страшенно замерзла.
Тут вона знову увійшла у воду, намагаючись знайти хоч щось уціліле з запасів. На воді гойдалися лише уламки човна і трупи, судячи з якогось копошіння навколо них, голодна зубаста риба вже знайшла чим поживиться. Але чому мерців було лише три, куди четвертий монстр подівся?
Не встигла дівчина про це подумати, як прямо перед нею вистрибнув з води псевдогігант з оком, що сильно кровоточить. Крім страшної рани на голові, зламаних ребер грудей і гострих кігтів, вона з огидою побачила шланг, що бовтався між ніг, мутанта, наче кінський розмножувач, ще цей орган загрозливо став рости.
-Та чого ви всі такі живучі тварюки? А щоб тобі повилазило! Дідько б тебе взяв! Ти погань ще й відрізняєшся відміною потенцією. Що, перед тим, як зжерти, вирішив мене ще зґвалтувати? А ось професор казав, що ви безстатеві і полюєте завжди поодинці! - Закричала Віка, приходячи в стан берсеркера і відразу кинулася на ворога завдаючи удари, що миготіли лопаті млина. Старий майстер з фехтування в (лудусі) школі гладіаторів, точно б її зараз похвалив, - думала потенційна жертва, кромсаючи величезне тіло наче капусту на кухні. Пропустивши лише один дотичний удар у голову пазуром, дівчина мало не знепритомніла, але встояла на ногах.
Спочатку їй удалося відрубати одну пазуристу лапу, а потім і іншу. Дивно, але вони немов черв'яки продовжували звиватися неподалік, заливаючи все густою чорною кров'ю. Далі потужний удар в область паху відтяв орган розмноження, якщо, звичайно, це був саме він. Ну, а помах клинка під колінну чашку геть-чисто зніс ногу нападникові і мутант впав на одне коліно врівень зі своїм одвічним ворогом-людиною. Одне око все також дивилося ненависно гладіаторці в обличчя, а з рота чувся злий рик.
-Ах ти свиняче рило! Не я перша напала, вибачай та, спочивай з миром,- мовила дівчина і знесла голову мутанту. Після чого, немов у тумані, войовниця витягла сяк-так уцілілі пожитки і навіть деяку амуніцію, що вже затонула. Сонце наближалося до заходу сонця, хоча за мірками Вікторії пройшло не так багато часу з моменту від'їзду.
- Ось що тепер робити? Куди йти вперед до угрупування Боргу чи назад до Чистого неба? Та ну, чи не однаково? Сто чортів в печінку! Датчик аномалій втратила, а там і карта була! Потрібно терміново шукати притулок чи хоча б запалити багаття, бо запалення легень зароблю раніше, ніж зжеруть ці ненажерливі тварюки. Дивні сполохи попереду, це погано, вітер піднявся і небо порозовіліло, відчуваю не до добра все це,- бурмотіла вона, втомлено перебираючи ногами, вздовж річки з важкою поклажею на спині.
Ночувати довелося у підвалі напівзруйнованої, явно адміністративної будівлі. Дорогою до неї, мандрівниця зуміла прочитати застарілий напис на іржавому покажчику - «Опачицьке лісництво», що валявся на брудному асфальту, напевно колишньої дороги, а нижче на ржавій бляшанці ще дивніший напис: «Полювання на великого хижака заборонено».
- Ну звичайно, де б мешкали червоношкірі індіанці - Апачі, як не тут? Ххахах! Значить мені полювати на хижаків не можна, а їм на мене можна, - із сумною усмішкою констатувала попаданка, забираючись неохоче у сире приміщення. Так, це набагато краще сховище, ніж спати у чистому полі на очах усіх і дощ почав накрапувати.
Заснула вона досить швидко, лише встигла наспіх нашвидкуруч розвести багаття, обсушиться, злегка перекусити й укутатись у похідний плащ. То як небо стало буквально світиться червоно-жовтогарячим світлом, пронизане яскравими блискавками, вона вже не бачила, як не відчула поштовху в земному ґрунті. Втомлене тривалим переходом тіло швидко «вирубалося», а не менш завантажений усією отриманою інформацією мозок просто відключився.
Рано-вранці, дівчина знову розвела багаття і нарешті зуміла не лише поїсти, а й випити таку улюблену для неї запашну каву. Привернути увагу вона не боялася, можливо через недосвідченість, а можливо просто змирилась - чого бути того не уникнути. Як виявилося, запах чудового напою привернув до неї вельми незвичайну особистість, точніше сутність – справжнього мутанта-контролера.
- Той, хто несе брехню земним дітям Бога, буде покараний самим Небесним Батьком. Бо написано: Ваш батько - Диявол, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Він був людиногубцем відтоді, як повстав, і відкинув істину, тому що в ньому немає істини. Коли він бреше, він робить те, що йому властиве, тому що він брехун і батько брехні. Той, хто від Бога, слухає слова Бога. А ви не від Бога, тож і не слухаєте». (Євангеліє від Івана розділ 8 вірш 44 і 47.) Чи батько для вас Диявол? Той, хто бреше, кому він служить своїми вустами? Чиї бажання виконує людство? Хто людиногубець на Землі? Лише хто від Бога і чому?
Все це войовниця навіть не почула, а швидше за все відчула телепатично.
- А щоб тобі рачки лазити! Що за нісенітниця, звідки такі маячні думки? - забурчала вона невдоволено і одразу ж рука схопилася за рукоятку меча.
Нажаль напроти, єдиного виходу з приміщення стояла дивовижна людина - щільної статури з непропорційно великою головою, на голові жалюгідні залишки волосся, глибоко посаджені, витріщені очі, по обидва боки голови пульсуючі виразки, у дуже пошарпаному одязі священнослужителя і ранами, що кровоточили, на руках.
-Не бійся дівчинка, старого пастиря, я тобі нічого не зроблю! Повір якщо хотів, то давно б уже забрав душу. Ти в мене в гостях, бо моя обитель прямо за стіною знаходиться. Сумно мені неймовірно стало, а тут запах знайомий почув, з минулого життя, нещодавно моя остання паства з нещасних парафіян розбіглася. Бо відпустив я цих бездушних зомбі додому, на вільні хліби. Залишилось лише декілька підлабузників, - почула дівчина ментальну відповідь, хоча потріскані губи мутованої людини навіть не ворухнулися.
-Ти ... Ви пастир, тобто проповідник? - здивування Вікі не було межі,
-На жаль, мила дитина ..., хоч і колишній, але священнослужитель ... кого патріархату. Коли вся ця катавасія почалася я біля церкви як раз був із парафіянами, молебню зачитував по покійному селянину. Потім почався Викид, усі кинулися під захист Божий, до церкви. Я йшов останнім та, видно, не встиг. Далі все пам'ятаю уривками, точно знаю, що потрапив до поганих людей у білих халатах і вони провели болючий експеримент, - по щокам колишнього священнослужителя потекли сльози і щось підказувало Вікторії, що вони були справжніми.
- Ааааа! Згадала! Ви, мабуть, контролер, мені професор Каланча з «чистого неба», щось розповідав таке, але я була тоді трохи…, як сказати? Загалом втомлена і не все запам'ятала.
-На жаль, це так, хоча майже всі нелюди, що стояли за цими…, випробуваннями загинули, тут і я каюсь ліву щоку, не підставив, а приклав свій кулак. При втечі таких було кілька десятків садистів, втім, як і сотні інших нещасних, що не вижили. Якщо не помиляюся, то такі, як я, а також кровососи, бюрери і навіть химера з'явилися в результаті секретних експериментів «Свідомості». Наприклад, бюрер з'явився в результаті експериментів з розвитку телекінетичних здібностей у людини, а наш брат контролер — з розвитку телепатичних. Хімера та псевдогігант напевно результати схрещування ДНК людини та якихось тварин, хоча це моє припущення…
Вражаюче, але всі вони колишні громадяни цієї країни, хтось військовий, хтось цивільний чи був у відрядженні, а стали безвольними жертвами експериментів наукової програми «Універсальний солдат», ці мутанти лише належать до різних гілок створення. Мене, між іншим, раніше звали батюшка Онуфрій, але зараз я назвав себе Аваддон!
-Дивне ім'я, вперше чую, а що воно означає? Якось навіть тьохнуло у серці…
- Аваддон (Абаддон) – перекладається як Знищувач. Він займає верхню ієрархію Серафимов, він справжній Херувим. Бог не міг знищувати те, що їм було створено, ось для цього і служив Абаддон або Аваддон. Йому абсолютно, без різниці кого і що Знищувати. Йому немає рівних, крім Бога, не страшний ні Сатана, ні Люцифер, ніхто - ні будь інший, або щось інше. Він може знищити все, що не хоче бачити Бог. Питання, кому він служить та чи служить? Цього ніхто не знає, я теж не знаю, але його всі бояться, включаючи самого Сатану й Люцифера та інших…
-Почекайте Аваддон, так що Сатана і Люцифер - це різні демони?
- Не демони, а ангели моя дівчинко! Сатана, Диявол і Люцифер – все це не один Ангел або, як хочете, називайте їх, це три різні істоти. Сатана був, є і буде. І був Сатана, аж до створення людьми бога. А Диявол та Люцифер, це його Ангели. Мені довелося ще в молодості ще послушником потрапити до таємної бібліотеки Києво-Печерської Лаври та прочитати там стародавній манускрипт, так там було сказано:
«… дуже давно багато років тому люди, які прекрасно жили, не хворіли, молоді доживали до глибокої старості, не було ні воєн, ні жебраків, ні хворих. Ніхто нікого на жертву не приносив. Все було чудово, поки Чорний бог, не вирішив повалити білого Бога, зібравши в коло себе зрадників ангелів …мула, …мула та їм подібних. За допомогою інтриг та зради повалив білого Бога і сів на його трон. Війна тривала близько тисячі земних років. Шляхом обману Чорний бог переміг, а білого Бога скинув і назвав його Сатаною. Так ось, Сатана, зі своїми вірними ангелами Дияволом, Люцифером і всіма іншими, яких називають занепалими ангелами, пішли в пекло. Пекло, це те саме місце, яким правив той Чорний бог, який здійснив переворот. Після того, як Чорний бог переміг, почалися війни, злидні, хвороби, кровопролиття та жертвопринесення. Все це триває вже багато тисяч років і донині. Немає користі від молитов, бо люди як хворіли, так і хворіють, як помирали на війні, так і помирають. А ті, хто продався, цьому Чорному богу, живуть приспівуючи…».
-Дивні речі ви кажете Аваддон. Скажіть, а ви так і раніше рахували чи тільки коли перетворилися на…на…, це?
-Досить таємних знань на сьогодні, дочка моя! До речі, яка ваша думка про віру? Ви хрещена сподіваюся? Давно сповідалися?
- Даремно сподіваєтесь, не буде сповіді і нехрещена я. Отче Онуфрію, мені можна вас так називати? Не хочу ангелом руйнувань…, та знищень…
-Чому ж ні? Ось ви хоча не прихожанка нашої церкви, але людина «за образом і подобою», значить сповідатися завжди зможете. Повірте, вам це просто потрібно! Правда час і місце явно не відповідають, але якщо вас сюди привели шляхи Господні, а вони як відомо несповідні. Чому б і ні? Чи не назвете своє ім'я?
- Ім'я назву, я Вікторія, але сповідатися вам точно не буду. Та все інше..., моїх батьків я не пам'ятаю, бо сама з інтернату. Був у минулому житті названий батько, родом з Китаю…, він, на жаль, загинув, захищаючи мене від японських бандитів якудза. Якось телепортувалася на арену Римського Колізею, тільки не питайте, як…, довелося боротися за своє життя та життя брата. Потім сто чортів в печінку!…, пробачте…, мене занесло сюди незрозумілим чином і невідомо навіщо. Звідси, між іншим, і мій такий незвичний вигляд войовниці. Коротше, чим більше вам кажу, тим більше незрозумілого..., вибачте за лайку…
— Згадаймо цитату письменника Любка Дереша з «Архе»: «Лайка — це прорив у самій мові, який потім затягується іншими словами-епітетами. Ну, як ряска на болоті. Бачили? Лайка як найдоступніший спосіб черпнути мовної трансценденції». Не вибачайся сам грішу подібним. Ось бачиш Віка, ти вже майже сповідалася. Відчуваю довелося тобі напитися лиха повною мірою! Запам'ятай головне – стражданнями ми лише зміцнюємо душу, а вона нетлінна! Ти тут, а значить, на тебе є Вищий промисел і неважливо хто його написав на твоїй лінії життя. Прийди до церкви, і вона тебе прийме, бо ти її дочка...
-Дякую за розуміння, але не люблю я цю брехню слухати, ось куди не подивлюся, скрізь одне й теж - бариги в рясах не провідають, а торгують вірою перебуваючи в розкоші та розпусті.
- На жаль, ти знову маєш рацію, але не буду тебе переконувати. Набрід — нікчемні, шкідливі для суспільства люди, серед нашого брата теж вистачає не кажучи про відступників і навіть богохульців. Але сказано: по їхніх справах і віддається! Це люди з хворою уявою, які вже не мають душі. Ось вони й намагаються підкорити собі людей, за допомогою страшних казок та сіючи страх, так простіше маніпулювати людьми. Вони хочуть, щоб ви боялися не лише диявола, а й Бога.
- Святий отче, скажіть, що мені далі робити і куди йти?
-Прийняти рішення за тебе я не можу, але по собі знаю, що, коли стоїш на роздоріжжі йди тільки прямо, сама дорога тебе виведе. Тільки прошу тебе! Остерігайся злих людей, ненаситних мутантів і головне – підлих аномалій! Та й ще одне, десь із місяць тому я зустрів групу сталкерів... Ні, не хмурся вони майже всі цілі і сподіваюся здорові, вже тоді я вирішив не шкодити без причини людям, а допомагати в міру моїх скромних можливостей. Але все-таки свою псі-атаку застосував, щоб самому вціліти. Ходоки за хабарем були добре озброєні і безцеремонно перебили мою варту, що складалась з собак і снорків. А це між іншим була не лише моя охорона, а й їжа. Після мого контролю ці люди мало не повбивали один одного, але я вчасно помітив у поклажі одного з них гладіаторський щит і меч, майже такий, як у тебе.
-Що, невже я тут не одна така? Когось теж занесло із давнього Риму?
-Цього тобі сказати дочка моя, не можу, тому що сталкер ніс якусь нісенітницю про камінь бажань, підірвані блоки Чорнобильської АЕС і цілі орди всіляких мутантів, потім його мозок згас, на жаль, буває і таке. Так, мало не забув - вони, коли мене в пастирській подобі побачили, з «милою» посмішкою на обличчі, то спочатку в штани наклали, а потім, коли зрозуміли, що живими залишаться, анекдот розповіли:
«Вирішили люди відмовитися від бога та повернути йому всі його писання. Прийшли до Бога і привезли з собою всі священні книги, написані за всю історію, і кажуть: - Бог, забери своє, нам воно більше не потрібне. Бог: - Поверніть мені кам'яні скрижалі, а все те, що ви там самі написали, залиште собі!».
Енциклопедія сталкера
Контролер
Контролер - один із найнебезпечніших мутантів, що зустрічаються в Зоні. Результат генетичних експериментів, які проводяться вченими за програмою розвитку в людині телепатичних здібностей. Він має високі телепатичні здібності — ураження мозку жертви практично завжди незворотні. Намагається переміщатися те щоб постійно тримати ворога у зору.
Рідкісний мутант, що зустрічається близько до центру Зони. Зовні нагадує гуманоїда із непропорційно збільшеною головою. Має розвинене сприйняття, а також здатність контролювати поведінку менш розвинених живих істот. Обережний. Контролер розумний, але розум його відрізняється від людського, крім того, мутант нездатний до людської мови фізично, проте телепатично може легко розмовляти.
Деякі особини здатні брати під контроль навіть людей. Це небезпечний противник, зустрічі з яким бояться навіть найдосвідченіші сталкери.
Глава 7 Лісовий полтергейст
З контролером-проповідником Спартана розлучилася якщо не друзями, то дуже добрими знайомими. Цей дивовижний мутант Зони навіть кави випив, трохи жмурячись і бурмочучи немов богослов у церковній школі, свої біблійні проповіді:
- Вікторіє, дочко моя, а я тут не тільки пастир заблукалих душ, а й до певної міри «барон» усіх цих нещасних зомбі, а значить перед ними у відповіді, як ангел-захисник. Ось ти не знаєш, що небесних ангелів людська чутка теж зовсім неправильно називає. Ці знання я теж у таємній бібліотеці Печерської Лаври вичитав. Слухай уважно, може знадобиться! У стародавньому слов'янстві Ангел називався Лег (легко, ліг – нога). Але потім ізувери церковні все переробили і стали читати навпаки гел (зворотне ліг), але щоб суть залишилася та ж, додали частинку ангел, частка заперечливу і протилежну. Отже є істоти Леги, а є Гели. Ліг - хранитель, більш знайомий нам як ангел-охоронець (після прийняття християнства на Русі) - це якась енергетична сутність, яка має розум і енергетичну силу. Лег – слов'янське слово, його можна перекласти як «легкий, прозорий». Такий захисник з'являється у новоявленої Душі в момент зачаття і супроводжує його все подальше життя, допомагаючи людям у їхньому духовному розвитку та зростанні. Вони живуть в іншій мірності і діляться на кілька видів: Леги-Хранители (ангелы-хранители) Леги - Провідники - які у інших світах. Леги Смерті - ті, що проводжають Душу від тіла. Леги Світла - освітлюють душу людини. Леги Вчителі (Віли) - ще відповідно є Арлеги (Архлеги, Алеги) А ось Гели протилежні Легам ...
Далі дівчина нічого вже не запам'ятала, а лише подякувала за слушні поради та подарунок у вигляді рідкісного артефакту «полум'я». За словами контролера-проповідника, це був трофей, тих самих сталкерів яким він подарував життя. Ця кулька, що світилася жовтувато-червоним кольором, нібито володіла сильним випромінюванням в інфрачервоному діапазоні, вміла прискорювати процеси метаболізму в організмі власника, тоді любі рани загоювали буквально на очах.
Спартана вирішила, як і радив колишній пастир - йти прямо, а дорога вона кудись тай виведе, ще голос усередині голови, нашіптував: - нічого не бійся! Рушай у бік Чорнобильської АЕС, там усі відповіді…
Десь на підході до поселення Плютовище, про це говорив напівіржавий покажчик, що валявся прямо під ногами, Віка мало не загинула. Почувши моторошне підвивання, нарівні з гавкотом, з боку лісу, вона раптом згадала, що це можуть бути лише псевдособаки. Парочку таких напіввовків, вона вже бачила в клітинах угруповання «Чисте небо» і пам'ятала з оповідань бармена, що ці мутанти полюють лише зграями. Їм не важко розірвати будь-кого, хто опиниться на їх території.
Крім того, побачивши величезних комах,жахливого вигляду, що літали над головою, які явно харчувалися людською кров’ю, Вікторія остаточно злякалася, незважаючи на своє бойове минуле у гладіаторських боях, у минулому житті. Стрімко стрибаючи через кущі мандрівниця, стала тікати, та перечепившись за корінь дерева, боляче вдарилась головою об дерево.
Опритомніла дівчина зовсім одна, в лісі та на щастя, в повній бойовій амуніції, але вже без своєї поклажі.
-Бодай би-м тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала-м тя нещастя породити! Ну, невже все знову привиділось і пастиря не було ніякого, а я сама сюди заперлась?Трясця твоїй матері… Тоді що ж це за голоси в голову постійно лізуть? Може, якщо себе вщипнути, я прокинуся? - майнула в голові думка, і вона скрикнула від болю, нажаль її щипок був цілком реальний.
- Ау, на небі, ви мене чуєте? Це не сон, краще б я не прокидалася! За що мені це все? Святі угодники, ось не дарма кажуть – «з ким поведешся». Ну, а ти хто такий чудо-юдо?А бодай тебе чорти вхопили! - спитала вона у людиноподібної істоти без ніг, але з довгими руками і з головою, що буквально вросла в плечі. Обличчя мутанта було немов повітряний фантом, що постійно змінювало форму, але точно без вух і очей, а з отвору на місці рота, лунав низький звук чимось подібний до дитячого сміху. Через хвилину в спину дівчини трухлява влетіла колода з сухими гілками та ще битими цеглинами, збиваючи її з ніг і далеко відкидаючи зброю. Сильно заломило в потилиці, ніби хтось знову спробував забратися в її мозок.
-А щоб ти падло дристало та й дристало! Нехристя тупорила, так ти сміттям кидатися, як там казав пастир: - «праву щоку я не підставлю, а відповім кулаком», буде тобі хід у відповідь. Най ті качка копне! - з болю в голосі простогнала войовниця і вихопивши з чобота клинок і з мечем наперевагу, кинулась на кривдника. На превеликий подив, під обладунками знову тріснули кістки, а на слабозахищених стегнах, підборідді, передпліччі, вже виднілися нові дрібні рани і текла кров. Краще б вона цього не робила. Агресивна сутність запарила у повітрі постійно ухиляючись від її ударів, а потім по ній завжди щось прилітало. Якби не реакція, вмілий захист войовниці, і міцний щит, то її давно вже розмазали б по найближчих деревах.
Одного разу дівчина дивом зуміла глибоко вразитив шию ворога, але замість крові з рани вирвалася блакитно-фіолетова субстанція, а саме чудовисько перетворилося на напівпрозорий потік людиноподібної форми, в якому нерівномірно переливалося жовте світло. Також у ньому ще було видно маленькі електричні розряди.
- Дурний як ціп. Ось зараз точно шандарахне розрядом, - прошепотіла дівчина і сховалася за дерево, практично не дихаючи. Тільки зараз до не дійшло що мутант, не дивлячись на свої неабиякі здібності сліпий і глухий. Тому що монстр заклопотано закружляв у злісному танці, шукаючи свою закону жертву. Ти, гімно нероздушене! Чим же тебе прибити лісовий дух? - подумала Спартана і нарешті прийняла єдине правильне рішення.
Ухиляючись від предметів і бігаючи лісом, Віка випадково виявила іржаві бочки з явно горючою гидотою, вони стояли біля входу в якусь напівзруйновану будівлю. Напевно, це був колишній склад ПММ і там був вхід до підвалу, що вів під землю. Напевне це місце й було сховищем невідомої тварі, ось якби його туди заманити і завалити чимось важкими, а ще краще підсмажити, бач, як іскритися: - все це промайнуло в думці Спартани, а ноги вже самі побігли в потрібному напрямку. Перестрибнувши через провал, вона завмерла, а потім, коли цей полтергейст почав метатись поблизу, кинула у підвал важкий камінь.
Нехитрий маневр спрацював, а може просто пощастило - чудовисько метнулося під землю іскрячись, мов новорічна ялинка під напругою. Зусиллям волі, та силою м'язів і якоїсь там матері дівчина почала скочувати в провал у землі важкі бочки, серед них траплялися і порожні. Перевірити буде горіти ця гидота, чи ні часу вже не було, Віка з останніх сил, зірвала з дверного отвору до приміщення важкі, іржаві, металеві двері та накрила вхід.
Потрібно було ще чимось придавити цю барикаду, але судячи з дикого вою внизу і з тріском розрядів, що вже стали вириватися нагору, часу вже не залишилося. Вікторія впала на двері з важким пнем, в руках, що валявся поряд, щільно притиснувшись усім тілом до поверхні. Потім ще й прикрилася своїм щитом, з жахом спостерігаючи, як в неї летять десяток вогненних штирів. Гучний вибух оглушив, а ударна хвиля підкинула нагору двері з дівчиною високо гору та вбік. Напівсліпа, злегка обгоріла і явно контужена, вона мотала головою з боку в бік, намагаючись прийти до тями. Коли дим у сполохах вогню трохи розвіявся войовниця із задоволенням почула в уламках складу, протяжний стогін вмираючого звіра.
-А бодай тебе чорти вхопили! Все, треба зробити паузу і нарешті поїсти, а головне виспатися, - бурмотіла скиталиця, шукаючи під кущами своє загублене спорядження. На щастя, воно знайшлося швидко і майже не постраждало. Перше, що вона зробила, так це дістала подарований священиком Онуфрієм артефакт «полум'я». Лікувальний ефект був приголомшливий, оскільки за перших хвилин застосування, прямо на очах стали зникати опіки і дрібні порізи. Десь через півгодини вже зрослися тріснуті ребра та зламана ключиця, а головне перестала боліти голова і думки очистилися від усіх тривог та переживань…
Енциклопедія сталкера
Сімбіонт
Зовнішній вигляд аномалії не дозволить сплутати її з чимось ще — скручені «кігті», що стирчать з-під землі, видно здалеку.
Навколо аномалії немає дерев, крім тих, що росли в безпосередній близькості і які гравітацією сильно нахилило до центру аномалії. Ще ближче до центру аномалії знаходяться високі стовпи із землі і, нарешті, вирва пресованої землі завглибшки близько двох метрів.
Симбіонт складається з «Жарень» та «Воронок». Крім них, аномалія випромінює сильне псі-поле, через що добувати артефакти можна тільки в дуже гарному захисті від аномального впливу, наприклад, у комбінезоні «Сева».
Полтергейст
Ворожі до людей і їх завжди атакують. Нападають ще здалеку: залежно від підвиду або жбурляються різними важкими предметами, або створюють локальні стовпи полум'я (вогняні полтергейсти). При наближенні людини намагається сховатися в якесь укриття, але все одно продовжує напад. Іноді атакують людину, стоячи на місці.
Будова тіла мутанта схожа на будову тіла людини, однак із деякими змінами. Під час експериментів були ампутовані ноги та видозмінена голова, яка зросла з тілом. У своїй нематеріальній формі наполовину невидимі, оскільки представляють певний потік імовірно електрики. Нагадує людське тіло без ніг. Мало хто зі сталкерів взагалі бачив цього мутанта, тому всі відомості про нього черпаються з невиразних і суперечливих оповідань, правдивість яких викликає сумнів. Полтергейст сліпий. У нематеріальній формі є напівпрозорий потік енергії синьо-фіолетового кольору, в якому нерівномірно переливається світло. Також видно маленькі електричні розряди.
Постійно облітає свою територію, більш нічим не займається. Ворога відчуває на великій відстані та атакує негайно. При виявленні, жертва чує якесь подібність низького гудку малої гучності. На близькій дистанції починають проявлятися пси-здатності полтергейсту.
Глава 8 Напад злісних тварин
Подальші випробування не змусили чекати. Спочатку на скиталицю знову напала зграя псевдособак, що полювали на диких тушканів поблизу територій вимерлого селища Іванівка, а потім спробувала зжерти орда справжніх голодних зомбі, в містечку Залісся і де в прямій видимості вже маячила труба Чорнобильської АЕС.
На щастя, для дівчини врятуватися вдалося завдяки випадковим захисникам, але про все по порядку…
Після такого неприємного знайомства з «полтергейстом», дівчина довго не могла прийти до тями. Ні, всі рани, що нанесла ця тварюка, давно зцілилися, але ось душевні муки не давали спокою ні вдень, ні вночі. Зупинившись на нічліг у селищі, що повністю вимерло, вона обрала самий на її погляд вцілілий будинок, попередньо прислухавшись, принюхавшись і навіть кинувши пару камінчиків у найбільш підозрілі місця.
Так-так, дещо вона згадала з розповідей професора, щось із енциклопедії сталкера, та горезвісна «чуйка» воїна, могла підказати правильність дій. Звичайно, детектор аномалій, який вона випадково втопила в болоті, зумів би полегшити їй життя, але судячи з останніх подій – ненабагато.
Перевіривши про всяк випадок підвал, Вікторія одразу ж побачила вируючу рідку субстанцію, що випромінювала яскраво-зелене світло. Встромивши в неї залізяку, що валялась на підлозі, вона почула шиплячий звук і побачила, як залізо стало повільно розчиняються, ніби під впливом кислоти. При цьому ця підвальна жижа засвітилася ще яскравіше, мимоволі вказавши в кутку приміщення, явно людські кістки у сталкерській формі, і невелике напівпрозоре желеподібне утворення сферичної форми, що ширяло над ним, з симетрично розташованими западинами.
- Най би тебе пранці з’їли, та що ж це таке? Напевно якийсь дорогий артефакт. От і бідолаха сталкер за нього життям розплатився! Що це за одоробло і як його дістати звідти? Ну, а головне, як потім використати за призначенням? - все це скиталиця бурмотіла про себе, намагаючись металевим предметом підтягнути знахідку ближче. На подив їй це незабаром вдалося і не придумавши нічого розумного, дівчина накинула на желе брудну ганчірку, знайдену під ногами, і запхала трофей у поясну сумку що висіла на стегнах.
-Можливо знадобиться! Раз артефакт зустрівся на шляху і не вбив, значить у ньому толк точно буде, - продовжила вона бесіду сама з собою і стала підніматися нагору, старими тріснутими від часу бетонними сходами.
-Головне тепер відпочити і гарненько виспатися, вже ніч надворі. Добре, що місяць світить немов ліхтар на площі.
Начебто нічого не віщувало біди, всі нормальні звірі повинні в цей час доби спати без задніх лап, але як тільки скиталиця зручно розташувалася на першому поверсі будівлі, підперши напівзгнилі двері важким комодом і укутавшись з головою своїм похідним плащем, почалося щось неочікуване...
Десятки голодних підвивань змусив волосся на голові заворушитися, а несамовитий крик інших не менш мерзенних створінь Зони, забитися душі в область п'ят. Це було не тому, що Спартана була боягузом, а від звичайної нормальної людської реакції – страху. Особливо коли ти не розумієш всю його величину і ти не просто воїн, а ще звичайна жінка хоч і в обладунках. Тихо підкравшись до підвіконня через напіврозбите скло, Віка з огидою спостерігала як кілька десятків напіввовків ганяли по підвалах сотні нажаханих тушканів.
-Aх ти cобача кров! Хоч з цим пощастило, напевно ці дрібні тварюки сюди не полізли через цей зелений «холодець», - про себе зашепотіла скиталиця і про всяк випадок одяглася у своє бойове вбрання.
Побоїще великих хижаків з дрібними гризунами набирало обертів і незважаючи на мале у порівнянні зі своїми опонентами зростання в кількості, ці тушкани, стрибаючи наче кенгуру, свою територію захищали з приреченістю диких бджіл.
У світлі місяця та зірок Вікторія мало що розгледіла, але ті злісні писки і скрегіт щелеп, що розривали тіло, вона запам'ятає надовго. Частина зубастих звірків вбігла до неї на поверх і навіть примудрилася проскочити через вузький пролом у двері. Ось тут безстрашна до цього часу Спартана закричала від жаху наче перелякане дівчисько. Щури в тунелі здалися їй «білочками», порівняно з цими невеликими «упиренятами». Парочка одразу вчепилася передніми пазуристими лапами їй у плащ, а ще один стрибнув у область обличчя, явно норовлячи відкусити ніс, гострими іклами, що виступали з щелеп. Реакція знову не підвела, а рука з мечем рушила у смертельній амплітуді раніше, ніж увімкнувся мозок. Двоє з трьох агресорів було розрубано навпіл, а третій зумів спритно вискочити у вікно, на зустріч своєї смерті.
За стінами її тимчасового притулку все ще лунала боротьба за виживання. До цих неприємностей додалися суттєвіше - опановані мисливським азартом псевдововки вже відчули більший видобуток у вигляді людини і стали битися в двері, намагаючись пробитися крізь старі дошки.
-А щоб ви згинули! Ну ось і все, здається кінець вже на підході! Хахахахаха! Діти зони кажеш? Легкою здобиччю я точно вам не стану, - зашипіла від люті дівчина, приходячи до стану справжнього берсеркера і відчайдушно кинулася в атаку. Поки пролом не дозволяв втиснутися звірові цілком,вона за пару помахів оточеної сталі зробила з його ненаситної морди справжній «вінегрет». Мутант відскочив, даючи місце іншому побратимові, а потім і третьому, хто знайшов новий лаз у стіні.
Майже до ранку Вікторія рубала все, що лізло до неї в двері або через дірку в цегляній кладці, а коли сили вже вичерпалися, з полегшенням виявила, що небезпеки вже немає.
На ходу перекусивши, вона швидким кроком покинула це непривітне селище без людей. Тричі по дорозі, вона добивала мечем напівдохлих тушканів і напівживих напіввовків, що скиглили від втрати крові. В одному місці їй довелося навіть перейти в брід невелику річечку і мало не позбутись ноги, тому що чергова підводна мерзота присмокталася в кожу намертво в спробі висмоктати всю кров, але великої п'явці довелося несолодко на кинджалі воївниці. Потім довелося скористатися невеликим привалом і загоювальним артефактом «полум'я». Вдалині вже виднілися труби Чорнобильської АЗС, але спочатку потрібно було пройти ще одне містечко під назвою Залісся.
-Точно-точно, згадала.Підлого стерва робота. Здається мені сюди і треба було Зулуса доставити, начебто як база тут була угруповання «Борг», а може я все-таки помиляюся? Потрібно з висоти оцінити обстановку, оскільки кінцева мета вже змінилася і мені треба на саму станцію, - все це промовила войовниця, підіймаючись на пагорб, з битої цегли та іржавих труб.
Те, що вона побачила привело скиталицю ще у більший роспач, хоча здавалося, чим ще можна було здивувати? Скрізь кудись діставав погляд виднілися сліди вибухів величезного катаклізму. Найгірше було те, що посеред цього хаосу розрухи, валялися людські кістки, а порожні очниці черепів ясно показували, що їй тут також не раді. Вже розвертаючи у зворотний бік, войовниця зрозуміла, що потрапила в нову пастку - навколо з різних боків до неї рухалися люди точніше, що від них залишилося. Це були справжні зомбі - тіла, що наполовину розкладалися, незбагненним чином функціонували. Цілком людські руки, але з довгими кігтями моторошно ворушилися, ноги стрімко переставлялися, спини бугрилися якимись наростами, а щелепи мерзотно клацали, ніби вибивали чечітку.
Про запах, який йшов від дохлої плоті, що повільно розкладався, взагалі краще промовчати. Скільки вони так можуть проіснувати, можна лише здогадуватись, але на сьогодні це був дуже численний і небезпечний ворог всього живого.
Деякі мутанти були абсолютно голими, а дехто в напівзітлілому одязі з примітивною зброєю і майже всі чоловічої статі. Ні жінок, ні дітей скиталиці, на щастя, не траплялися, адже вона навіть думати боялася, щоб убити дитину навіть у такому напівживому стані.
Зомбі явно відчули легку здобич, і обертаючи головами в різні боки, йшли на запах смачної «їжі», правда не поспішаючи, явно розуміючи, що втекти з цього місця все одно легко не вийде. Вихопивши меч, войовниця приготувалася ретируватися, чи хоча б дорожче «продати» своє життя.
-Сволота хто з вами таке зробив?А щоб в нього пір’я в роті поросло! Судячи з опису, ви мабуть колишні парафіяни проповідника Онуфрія? Ні, швидше за все - безвольні прислужники руйнівника Абаддона! Гей, православні відгукніться! - крикнула вона тихо й кинулась у єдиний вільний від зомбі прохід між зруйнованими будинками.
На біду дівчини, наприкінці шляху виявився справжній глухий кут, через повалену стіну і щільну ядовиту павутину,аномалії «іржаве волосся», що висіла майже по всьому периметру. Вона навіть потяглася до дівчини немов від пориву вітру і одразу відсахнулася, викинувши в повітря білі спори. Не придумавши нічого кращого попаданці, довелося вже з боєм пробиватися назад, розрубуючи всіх опромінених Викидом людей, що траплялися на шляху.
Вже на ходу вона з подивом, помічала, що відрубані кінцівки ще ворушилися, але тіла без голови її точно не переслідували. Повільність мутантів допомогла дістатися воївниці до невеликого озера з залишками каламутної води на дні і густо зарослого кущами по краях. Притиснута до його краю дівчина завмерла, бо тікати не було куди, з усіх боків не дивилися тьмяні, але явно голодні очі безжальних тварюк, а цокіт зубів доводив до сказу.
Глибоко вдихнувши повітря Спартана, вирішила «продати своє життя найдорожче» і змахнула мечем у бік ворога, що вже наближався...
Енциклопедія сталкера
Кисіль
"Кисіль" (також "холодець") - аномалія, що завдає сильних хімічних опіків.
Вируюча рідка субстанція, що випромінює яскраво-зелене світло. При контакті з яким-небудь предметом починає видавати шиплячий звук і роз'їдати предмет кислотою, починаючи сильніше світитися. Утворює три види артефактів: «Слиз», «Слизняк» та «Слюда»
Напівпрозоре желеподібне утворення сферичної форми з симетрично розташованими западинами. Впадини мають діаметр приблизно в половину діаметра самого артефакту і по 3 світло-чорних отвори (отвори є «загальними» по відношенню до інших западин) діаметром приблизно в третину від діаметра самого артефакту. Погано помітний через свої прозорості та форми.
Носіння артефакту на поясі значно зменшує поразку від аномалій «іржаве волосся» та «пекучий пух» і відлякує хижаків, проте при тривалому носінні призводить до того, що будь-яка подряпина стає смертельно небезпечною через прискорені кровотечі.
Псевдоособаки
Псевдоособаки - мутанти, що мешкають майже на всій території Зони. Колись це були дикі вовки, що жили в лісах Зони на момент катастрофи, які стали родоначальниками цього виду мутантів.
Трапляються як поодинці, так і зграями. Поодинці псевдособака нападає на будь-якого мутанта, який менший за її розмірами (наприклад, тушкани або щури). Від великих мутантів тікає при першому їх вигляді. Але будучи зграєю, вони нападають на всіх, хто вторгнеться на їхню територію. Мають повсюдних ворогів — кабанів та плотей. У сутичках із нею, зазвичай, виграють. Більш сильні противники для них — снорки, бюрери та кровососи, яких здолати вони здатні лише великою кількістю. Найнебезпечніший ворог для псевдособаки - псевдогігант, який через потужні атаки і великий запас здоров'я здатний перебити цілу зграю поодинці. Псевдоособаки нейтральні до химерів, контролерів та полтергейстів. Серед союзників лише сліпі пси.
Тушкани
Маленька щуроподібна істота, що пересуваються на двох лапах. Мешкають переважно у підвалах і підземеллях, на поверхню вибираються рідко. Насправді ці тварини не перебувають у спорідненості з усім відомими тушканами, хоча й дуже схожі на них. Вказати вид, від якого походять тушкани Зони, поки неможливо; можна лише стверджувати, що й предки були зграйними тваринами, швидше за все гризунами. Досягаючи до 40 сантиметрів у загривку, вони значно мобільніші, агресивніші і ненажерливіші за пустельного звірка. Мешкають в основному в підземеллях і зруйнованих будинках, харчуючись усім, що трапиться - від рослин до сталкерів, що зазівалися. Іноді жертвою тушканів стають навіть великі тварини та мутанти: нападаючи великою зграєю, вони легко розірвуть на частини будь-яку істоту, яка не встигла втекти.
Зомбі
Опромінені Викидами або іншими псі-аномаліями люди, які повністю втрачали зв'язок з реальністю і живуть лише на природних інстинктах. Здебільшого, своїх жертв, включаючи тварин, вони вбивають заради харчування чи захисту територій, так само, як і інші хижаки Зони. У цей перелік можна включити також людей, які потрапили під вплив контролерів і повністю підкоряються їм. Серед цих колишніх співгромадян знаходиться багато як цивільних, так і військових осіб, часом трапляються бандити і навіть сталкери.
Глава 9 Угруповання «Борг»
Вікторія вже збилася з рахунку, скільки зуміла знищити зомбі і скільки зробити повноцінним каліками, хоча куди вже більше. Навколо войовниці вже утворився пагорб із трупів, а поряд так само гидко ворушилися відрубані кінцівки. Ще трохи і віна втратить усі фізичні сили від утоми, а силу волі від безнадійності.
Потім вона випадково виявила невеликий пролом у стіні і відразу протиснулася в нього прямо майже по трупах, цих ходячих хижаків і опинилася в напівзруйнованому приміщенні колишньої котельні.
- Угамуйся дівчинко, дай і нам трохи попрацювати, дарма що стільки БК (боєкомплект) на собі тягли. Радий, що ти снами і також ненавидиш усіх цих мерзенних породжень Зони. Особисто клопотатиму перед керівництвом про зарахування тебе до нашої бойової команди…, якщо, звичайно, ти погодишся.
Почула вона приємний чоловічий баритон, а другий більш грубіший голос додав:
-Судячи з зовнішнього вигляду ти і є знаменита Спартана? Я думав «чистонебівці» просто приколюються, кажучи, що повз таку файно-накачену принаду…, пардон дівчину…, ми точно не пройдемо повз. Ось хохмачі! Відсунься у бік мила, бо небо закриваєш! Тепер я навіть починаю вірити, що ти голими руками псевдогіганта розірвала на клапотя.
Після цих слів пролунали довгі автоматно-кулеметні черги, що прорізали незлічені орди мутантів. Постріли були майже всі у ціль і ходячі трупи ставали 100% лежачими, та назавжди мертвими.
-Хай йому Грець!Матері твоїй хиря! Все, досить, бачу що відстрілялися на відмінно! Дівчина моя, іди до нас, тільки обережно протиснись між тими бетонними балками, що попереду, та не зачепись за пекучий пух, особливо незахищеними місцями. О, я бачу на тобі є захисний артефакт, якщо цей ядовитий лишайник від тебе відсахнувся. Все гаразд мужики, Вікторія вже з нами, швидко відходимо, я ще парочку гранат жбурну особливо затятим переслідувачам, нехай вдавляться!
Почула вона чіткий наказ третього служника і зараз же підкорилася. Віка від втоми, певний час мовчала, але з радістю в душі розглядала трьох своїх рятівників у камуфляжній військовій формі, одягнених у легкі бронежилети та з автоматами на плечах, а у здорованя, був ще великокаліберний кулемет.
Вже за наступним кутом будівлі, вони завмерли в очікуванні кровожерних зомбі, але ніхто їх не переслідував.
— От і добре! Ми майже з півсотні зомбо-чудиків сьогодні «зажмурили» та й ти стільки ж…, красуня. Ура! Нарешті план на сьогодні щодо винищення нечисті виконано та перевиконано. Будемо знайомитись, мене до речі звати капітан Іванцов і я керівник сьогоднішніх каральних операцій погані. Цей здоровань з кулеметом - сталкер Барін і замашки у нього до речі такі ж панські, а ось либиться поруч, то наш бородатий розвідник Сергій Кудлатий. Думаю, що ти вже зрозуміла – усі ми є членами угруповання «Борг» під керівництвом генерала Вороніна.
-Так-так! Між іншим, найкращого командира всіх часів і єдиного найрозсудливого, що проводить політику збройного нейтралітету з угрупуванням «Свобода», - додав кулеметник, перезаряджаючи свою «базуку».
-Так Куди нам зараз йти Спартана, де нашого Зулуса ховаєш? Чому на зв'язок не виходила? - спитав співчутливо, найогрядніший з групи Барін.
-Я…я…я… загинув він на болотах…, неподалік «Опачицького лісництва» там… там… коротше псевдогіганти напали…, не зуміла впоратися…, рації не було, і прилад з виявлення аномалій…, теж згубила, – ледь чутно забурмотіла дівчина, а по її щоками потекли сльози розпачу.
-Не плач красуня, а то зморшки будуть, немає в тому твоїй провини. Сталкер загинув у бою, а не під крапельницею у лікарні, не всім так щастить. Професор учора по «радійкі» казав, що наш боєць коростою якоюсь покрився, наче дерево корою. Я хоч не великий любитель розвідувальні вилазки робити, дедалі більше штабна робота по плечу, але довелося, як і сьогодні вийти…, мало не загинув на рівному місці. Так що від долі та в'язниці сама знаєш, - почав заспокоювати її капітан, погладжуючи турботливо по плечу.
- Я чув що наш генерал, його до найвищої нагороди – ордену «Срібний щит» хотів представити. Ну, тепер уже, напевно, посмертно вийде, цікаво, а що він такого в болотах надибав? - ледве чутно мовив бородач.
- Не став дурних питань боєць! Най би тебе пранці з’їли. Всі там будемо рано чи пізно, більше нічого розсмоктувати! Ми тут добряче погуркотіли і скоро всяка голодна звірина на «п'ятки впаде», а в нас патронів не так вже багато залишилося, пішли назад на базу, - наказав Воронцов і гурт розвідників ланцюжком рушив у бік лісу.
– Скажіть чоловіки, а нам ще далеко? Втомилася я дуже і поклажа дуже важка, - на одному з привалів запитала дівчина, ледве обертаючи язиком.
- Та ти подруга міцніше за всіх нас взятих виглядаєш! У мене такого преса на животі вже років десять як нема, там тільки жменя нервів з сала утворилася. Гаразд, жартую, майже вже прийшли, тимчасове сховище у нас у Запіллі знаходиться і кілька постійних баз у самому Чорнобилі розташовані. Та, ось нещодавно на колишніх військових складах зайняли ми позицію, «У кривої балки», але генерал каже, що невдовзі перенесе нашу основну базу «Боргу» на завод «Росток», там стіни товщі і в підвалі не так багато мутантів. Так, є ще в Темній долині та Диких територіях аванпост, а нещодавно після великого Викиду, бійці «Боргу» рушили до Центру Зони та закріпилися на південній половині «Янова», уклавши перемир'я зі «Свободою».
-Ти заткнешся, коли не будь балабол? Майже всі таємниці видав.А щоб ти сказився…, йолоп! Краще анекдот розповів би, - суворо перебив здорованя капітан, і сам звалив важку поклажу войовниці собі на спину.
-Так чого я про Темну долину згадав-то, там наші хлопці минулого тижня «монолітівців» перестріляли, їх там тільки двоє було-то, але в таких бронекостюмах, що хоч у космос запускай, а з ними ще ручний псевдогігант перебував, ніби п'яний волоцюга, добре що всіх гранатами закидали.
- А шоб тебе колька сколола! Та вигадки все це! Ніколи не повірю! Понавидумують різне і давай фантазувати.
— Це може й вигадки, та ось на початку року, найманці що з військовими торгують, наче живого гладіатора з мечем і в шоломі бачили, що правда, через біноклі, а поряд ще аномалію нову виявили. Не знаю точно подробиць, але коротше…, вони бандитів переслідували й один мародер з переляку у якийсь кущ провалився, та світитися почав наче факел.
- Знову байки сталкерські! Дам по макітрі! Ну і чого замовк, лайдак? Коли треба мовчати – дзвониш наче церковний дзвін, а коли говорити-мовчиш, що телепень. То мабуть кропива звичайна була, та він сильно опікся?
-Ні командире, він загалом..., сам кущем став, точніше на дерево нібито перетворився ..., типу як наш Зулус. Потім його..., ще живим..., наші «боргівці» вогнеметом спалили..., про всяк випадок.
-Стули пельку! Ось «Попандопуло», таки підняв усім настрій! Ти анекдот ще не згадав, бо наша гостя ледве ноги переставляє?
- Пардоньте, вибачте за мій чорний гумор, просто давно баб..., жінок, тобто не бачив. Ось і понесло словесним проносом. Коротше слухайте байку:
«Бандитський пахан у лісі окреслив територію і поставив табличку: - Хто переступить лінію, того я чи вб'ю, чи автомат у дупу засуну! Усі прийняли це до уваги... Один «свободівець», замріявшись, випадково зайшов у заборонену зону... Крики, крики, звуки ударів. Всі з жахом зацепеніли. Через деякий час сталкер вискакує звідти з очманілими очима. Товариші: - Ну, що він з тобою зробив? - Він мене... - убив!» Ххахахахахаххх! Гігігігігігіги!
-Ти чого пристойніше не міг? З нами все-таки дівчина, - встряв розвідник весело регочучи.
-Можу і пристойніше, наприклад, ось цей:
«Під час полювання сталкер відстав від групи і загубився. Через деякий час він побачив псевдогіганта. Так як він виглядав досить розлюченим, сталкер-анархіст злякався. Неподалік він побачив труп іншого псевдогіганта, підвівся біля нього і, коли живий псевдогігант підійшов ближче, почав перезаряджати дробовик сказав голосно: — Однак, це було не просто, треба було б знайти ще одного, щоб закріпити успіх. Псевдогігант почув це і вирішив, що із цим сталкером краще не зв'язуватися та втік. Однак це все бачила псевдособака, яка відразу вирішила скористатися цією ситуацією, щоб заслужити на дружбу псевдогіганта. Вона наздогнала його і розповіла йому все, що зробив сталкер. Псевдогігант вирішив покарати з'їсти сталкера, і сказав псевдособаці, щоб вона сіла йому на голову і пішла разом з ним, подивитися, як буде покараний сталкер. Коли сталкер побачив цю дивну пару, він зрозумів, що справа кепська і задумався. Коли псевдогігант і псевдоособака наблизилися, сталкер сказав: - Де вона, ця підла псина, яку я послав, щоб вона знайшла мені ще одного тупоголового псевдогіганта?
-Хахахахахаха, Гіїгії! Ухахахахаахах! Все прийшли, он за тим деревом наш дозор…, мабуть, а куди всі поділися…?Діждався сраної немочі! Ось зараза, детектор аномалій запищав! Ще одна невідома науці хрінь, на наші дупи натрапила! Вмієш ти «накаркати» неприємності! Дідько б тебе взяв! Там дерево вбило людину, а тут якісь кущі-людоїди наших хлопців зжерли! Знову невідома науці аномалія утворилася, - пролунали голоси розвідників «боргівців», а скиталиця лише похмуро додала:
— От і посміялися, а тут сміх завжди крізь сльози! Бачу, неподалік папороть лісова неначе світиться, явно це він вашого бійця розчинив, лише кінцівки для розплоду залишив, справжній лісовий убивця, ось так його і назвіть у своїй енциклопедії – «папороть смерті».
Перед їхніми очима прямо на галявині, біля дерев'яної хати, що наполовину вросла в землю, стирчали явно людські ноги, точніше те, що від них залишилося, бо на рівні колін ріс яскраво зелений кущ, а замість людських волосин прорізалися колючки немов від справжнього кактуса.
-Ах ти свиняче рило! Так панове, енд лед,і щойно прийшов сигнал по рації, скоро буде Викид, терміново повертаємося назад до котельні. Там можна хоч відсидітися, якщо зомбі знову з'являться, ми їх усіх укокошимо. Всім бігом за мною! - розпорядився старший групи, і вже за кілька хвилин вони були у бетонному приміщенні. На жаль, на місці знищених зомбі з'явилися нові і цілком «живі», але щойно трійка бійців Боргу почала їх знищувати, сталося непередбачене.
Подальші події промайнули перед очима дівчини наче кольоровий калейдоскоп.
Невідома досі науці, рослина-папороть з'явилася прямо за спинами мертвяків і спалахнула немов багаття, в яке підкинули дрова. А потім цей мутант виплеснув навколо себе зеленувато-червоний протуберанець. Спартана ніби почувши ментальний наказ впала на спину, і він промайнув над її тілом, дихнувши жаром. Інші бійці угруповання розчинилися хто вище колін, а хто до пояса, немов їх тіл і не було зовсім. Бридко розчиняючись, мутовані кінцівки поглинули взуття та залишки одягу перетворюючись на сюрреалістичний кактус.
Енциклопедія сталкера
«Борг»
Воєнізоване угруповання, члени якого живуть за чітким військовим статутом. Ідеологія угруповання будується на захисті людства від небезпек Зони, а потім і повне її знищення. «Борг» займається внутрішніми проблемами Зони: знищенням мутантів та бандитських формувань, а також дослідженням самої Зони та її створінь для більш ефективної боротьби з нею. У групуванні існують поділи бійців на військові звання.
На думку деяких, зокрема, угруповання «Свобода», «Борг» фінансується урядом, серед них часто можна зустріти колишніх військових. «Борг» і військові мають спільні цілі — стримування, вивчення та знищення Зони. «Борг» конфліктує з членами угруповання «Свобода» — анархістами, які вважають, що Зону треба зберегти і мирно з нею співіснувати, досліджуючи її. На думку більшості сталкерів, є одним із найсильніших угруповань. Єдине угруповання, що займається цілеспрямованим знищенням мутантів. Часто співпрацює із мисливцями.
«Моноліт»
Це квазірелігійна організація, що захищає підходи до Центру Зони. Угруповання, що швидше нагадує релігійну секту. Її члени вірять, що в Центрі Зони лежить еволюційний кристал — Моноліт — неземного походження. Більшість сталкерів зневажають адептів "Моноліта", вважаючи їх "схибленими". З часу свого утворення група перешкоджає просуванню сталкерів до Центру Зони, мотивуючи це недобрими намірами останніх щодо Моноліту. За чутками, «монолітівці» мають велику базу десь ближче до Центру Зони, але точного її розташування не знає ніхто, крім самих членів угруповання.
"Пекучий пух" - аномалія-рослина, що повсюдно зустрічається в Зоні.
Аномалія являє собою волокнисту рослинність, що звисає, схожу на лишайник, зазвичай закріплену на дереві, металі або бетоні. Частина, що звисає, колихається на вітрі, іноді з неї падають на землю темні пластівці. Виростає як у відкритій місцевості, і у приміщеннях.
При швидкому наближенні будь-якого тіла викидає хмаринку частинок, які при контакті з будь-якою поверхнею обпалюють її.
Папороть смерті - до села невідома аномалія, що нагадує рослину папороть, з непередбачуваними наслідками. З появою живої істоти вистрілює вогненним протуберанцем, що розрізає жертву на частини, а те, що вціліло перетворює на колючі паростки незрозумілої властивості.
Глава 10 Мертве місто
- Бодай тебе качка копнула! Молодець дівча, не тільки вижила, а й назву моїм вирощеним діткам нові вигадує. Багато їх тепер Зоні-матінці зростатиме. Думали, що цяцьками своїми новомодними всі аномалії обійдете, а я тут раз і нову вигадав, точніше бажання одне заповідне виконав. Ви там стріляйте один в одного, бариші діліть, але Зону поважати треба, з усіма її чудасії, а не боротися з нею! Ну, а те, що супроводжуючі так жорстоко загинули, то цій воївниці легкого життя ніхто не обіцяв. Ось сюрприз - так, а тепер думаю, що вона і на два заслужила. Чого ж їй дати голубонці? Як не загублених почуттів до рідні, про які вона вже, мабуть, і забула. Так й мені цікавіше стане, і її черству душу пройме. А що? Ну, скільки ж можна мені на хтивих мужиків дивитися та думки їх погані зчитувати. Інша річ панночки новомодні як у мозок залізеш, так і втопишся ніби в сумочку дамську заберешся, дідько лисий, що нам намішано та накидано, - лунав ментальний голос від мерехтливого каменю на пагорбі Мертвого міста. Навколо нього монотонно бубоніли «абракадабру» послушники угруповання «Моноліт» у чернечих, сірих рясах. Хто б подумати міг, що більша їх частина складалася з колишніх партійних «мозгоправів» і військових замполітів. Ну, як там кажуть? – «за що боролися, на те і напоролися» і замість всесильної КПРС (комуністична партія радянського союзу) служити вони стали віддано, каменю бажань під назвою – МОНОЛІТ.
Після втрати супроводжуючих, Вікторія в паніці кинулася напролом крізь гущавину лісу і замість контрольованої території угруповання «Борг» незбагненним чином забрела в Мертве місто, або, як багато кажуть - місто смерті. Як тільки дівчисько, в аномалію не потрапила або на мінне поле сталкерів не забрела, одному Моноліту відомо ...
-Як, я втомилася від усього цього! Може, краще відразу в аномалію наступити і більше не мучитися? - бурмотіла дівчина втомлена, а побачивши у вечірніх сутінках будівлю з червоним написом на даху - «Слава праці» у вигляді металевих букв, одразу вирішила там заночувати. Праворуч від будівлі традиційно знаходилася дошка пошани, прикрашена серпом і молотом, а продираючись крізь пролом у стіні, вона побачила на підлозі розкидані вивіски, які абсолютно їй ні про що не говорили - "Коопторг", "Перукарня" і кооператив "Локомотив". Піднявшись на п'ятий поверх, майже під дах, скиталиця визирнула на вулицю і через розбите вікно у світлі мерехтливих зірок прочитала напис у будинках навпроти - «школа №13» і «Горком КПРС», а поряд головна пам'ятка кожного радянського міста - пам'ятник Леніну в повний зріст, а в даному конкретному випадку бронзовий палець плешивого бовдура тицяв у вітрину колишнього вино-горілчаного магазину, що було загалом – самим правильним.
Щось невиразно-знайоме забриніло в дитячих спогадах попадки, і вона навіть чортихнулася:
-От чорт! Матері його ковінька! Щоб твоїй голові сто чортів приснилося! Пофартило ж мені, потрапити в справжній розсадник марксизму-ленінізму. Нещодавно контролер юродивий, проповідником виявився, а тут усі зомбі напевно колишні партійні працівники чи члени профспілки. Хахахаха! Хіххіхіхіхіхіхх! Хахахаха!
Від цих слів їй самій стало смішно, і скиталиця нарешті зняла напругу, що давила їй у грудях щільною масою. Відчинивши товсті двері в дальньому кутку будівлі, дівчина за звичкою підперла їх важкими меблями, а побачивши запилений диван біля стіни, радісно скрикнула:
-Як же мені не вистачає затишку, теплої ванни, та гарячої їжі! Поверніть мене до простого людського життя! Ау, хто тут головний! Вискочила у цьому світі, як Пилип з конопель! Все швидко перекусити і спати спати- спати!
Поїсти вона так і не встигла, заснувши буквально, як тільки лягла на скрипучий шкіряний диван і Вікторії наснився дивовижний сон...
Дівчина лежала на широкому ложі і її одночасно пестило двоє партнерів – чоловік та жінка. М'язисте тіло коханця, здавалося, не знало втоми і проникало в неї до самих глибин, насичуючи зголоднілі від довгого утримання нутрощів, поживною вологою. Ніжні дотик жінки, бездоганно пестили губами груди і чуттєво доповнювали симфонію любовного сполучення. Потім кілька разів вони мінялися місцями, але музика солодких зойків задоволення, здавалося, зовсім не змінювала своєї тональності. До самого ранку Лукреція, Максиміліан та Кріскентія не спали, а їхні любовні обійми та пристрасть здавалося готовими були розтопити лід у найпівнічніших широтах землі. Всі вони здавалося собі єдиним цілим у хитросплетінні тіл і позицій.
Раптом яскравий спалах вибуху за вікном, підкинув їх у різні боки. Її рідний брат Максиміліан з шкірою, що горить, палав немов смолоскип, а потім мовчки впав у віконний отвір. Вікторія чомусь опинилася на вулиці, одягненій у гладіаторські обладунки, а дружина брата – Лукреція міцно обіймала її за спину вбравшись у військову форму та протигаз із тріснутими скельцями.
Коли Спартана з жахом відштовхнула свою подругу, то Лукреція відразу ж зняла безглузду гумову маску, а й з-під неї з'явилася потворна голова напівсгнилого снорку.
-Аааааааааа! Ось Чорт, насниться ж таке! Бодай тебе качка копнула! Такий класний початок сну і такий жахливий його кінець. Пора з цієї зони жахів швидше вибиратися, та чоловіка скоріше знайти. Тільки хто на таке страшко як я, залізе? - стурбовано оглядаючись на всі боки прорекла Спартана і почала чепуритися.
Тільки справжня жінка може будь-коли і будь-якої ситуації, із нічого - приготувати їжу, навести марафет і влаштувати скандал.
Коли воївниця зробила всі свої жіночі справи, а заразом поснідавши залишками їжі, настав довгоочікуваний ранок. Ще не вирішивши куди далі йти, вона почула автоматні черги в будівлі навпроти, а потім пролунали вибухи гранат та крики поранених.
— От, навіть не знаю радіти цьому чи плакати! Начебто до людей вийшла, але як вони мене сприймуть? - сама собі мовила дівчина і вирішила поспостерігати блище.
Виглянувши назовні через вікно, Віка зрозуміла, що знову потрапила до неприємної ситуації, а саме всі хотіли вбити всіх. У колишній школі, явно засіли бійці угрупування «Борг», це було видно по їхньому дорогому екіпіруванню. Ну, а в сусідній будівлі п'ятиповерхівки, з першого поверху через геть-чисто розбиту вітрину вино-горілчаного магазину, відстрілювалися з великокаліберного кулемету волелюбні представники «Свободи». Нічому вже не дивуючись, скиталиця помітила на плоскому даху міськкому компартії групку людей у чорному чернечому вбранні. Ці справжні фанатики свого кам'яного бога кидали гранати по двом військовим бронетранспортерам. Хто там був усередині Вікторія не знала, як і хто їх за хвилину підбив з ручних гранатометів, постріли були явно що з підвалу її тимчасового притулку.
-Чорт би їх все забрав! Висерки, йдіть до біса! Що вони тут усі разом втратили? Кому зараз допомогу надавати? Думаю, краще в ліси піддатися, ціліше буду, мені тут з моїм залізом проти вогнепальних «пукалок» робити нічого. Я дурепа думала, що гірше вже не буде, але щоразу помиляюся, - буркливо забурмотіла дівчина, намагаючись через дах перебратися до сусіднього під'їзду.
На цьому її неприємності не закінчилися, оскільки з усіх щілин, точніше з нір, полізли голодні зомбі, що моторошно пахли, неначе з помийної ями.
-Да щоб ви назавжди здохли тварюки, в сраку розцілуйте мене, тупі бевзі, вони виявляється тут відсипалися на даху! - закричала вона в дикому сказі розмахуючи мечем. Пристебнутий на спині щит їй дуже заважав, але в заваленому різним побутовим мотлохом горищному приміщенні, від нього користі було небагато.
Закривавлена зброя вже вислизала зі стомлених рук, а мутантів менше не ставало. Войовниці важко вдалося пробитися в сусідній під'їзд і спуститися на перший поверх, а потім знову довелося забарикадуватися, всім що траплялося під руку. Знову визирнувши у вікно, дівчина побачила, як орда псевдособак б'ється з зомбі, а між ними дивовижними іграшками, скачуть зубасти тушкани.
-От чорт, хто це все затіяв? Вони такі розумні, як куряча срака! Невже я викид просра… тьху проспала?
Раптом погляд зафіксував дуже знайому постать і ще більш знайоме обличчя жінки у камуфляжній формі, її разом з іншими сталкерами атакувала група людей у протигазах, точніше, залишком того, що ними було до опромінення.
Знайома вміло розстрілювала снорків з автомата, а коли закінчилася патрони почала добивати з обрізу рушниці, розносячи їхні голови немов переспілі кавуни. Ці діти Зони в атаці пересувалися на чотирьох кінцівках, або високо підстрибуючи гіпертрофованими м'язами, здійснюючи довгі точні стрибки, в нестерпному бажанні розривати жертву на шматки. Біля дівчини перебували ще з десяток чоловіків, одягнених хто будь-що, і з таким же різношерстим озброєнням. Уся група бійців засіла в іржавому автобусі без скла і вела практично кругову оборону.
Гидкі тварюки дуже вміло стрибали крізь отвори вікон і на самий дах. Хоча більшість мутантів гинула ще в польоті, жертв серед людей ставало все більше. Деякі снорки після невдалого стрибка навиліт, робили перекид і за інерцією пролітали кілька метрів уперед і тільки після цього на ходу розверталися до ворога. Якоїсь миті Спартана присіла, бо в сусідню кімнату влетів явно кумулятивний заряд, розносячи приміщення вщент.
-Потрібно звідси вибиратися і якомога швидше, краще до своїх, невже сон був у руку, а та дівчина справді моя подруга, чи просто схожа? - прошепотіла вона і спритним шкеребертом вистрибнула у вікно, попередньо викинувши свою ручну поклажу. Сховатись вдалося за поваленим старим деревом, але коли войовниця підповзла ближче до транспорту де вівся бій, перед нею прямо з повітря матеріалізувався смердючий снорк. Тварина видала хрипкий крик і до нього на допомогу пригнуло з даху автобуса ще двоє зголоднілих мутантів. Вся трійця встала дибки і в різнобій, наче бурятські шамани стали підвивати, ударяючи кулаками об землю.
Вихопивши обидва меча з піхов, Віка буквально нанизала по руків’я обидва звіра, як на шампур. На жаль, сила удару була такою, що знесла і її в найближчі кущі. Тварюки сіпаючись в агонії, не поспішали подихати, і войовниця добила їх вже голими руками, вивернувши худі шиї по круговій осі. Третього найбільшого агресора колишня гладіаторка теж у стрибку зловила на свій шолом, пробиваючи грудну клітку практично навиліт. Від цього мало не зламалася її власна шия, але думати про такі дрібниці було вже ніколи і добивати цього звіра, вона не стала.
Ще почула знайомий до болю в серці знайомий голос:
-Допоможіть, мене викрадають! Хлопці хто може? Бодай би-м тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала-м тя нещастя породити! Спартано, де ти, коли так потрібна? Максиміліан врятуй мене, я тут одна залишила ... хрхрхрхр ...
Домовити дівчина не встигла, а лише захрипіла, наче їй затикають рота.
Спартана висмикнула свою зброю з повалених у кучу ворогів, і вся заляпаною чужою кров'ю, кинулася в погоню. У цей час ззаду пролунав гуркіт, працюючого гвинта гвинтокрила і тріск ракет класу повітря-земля, що вже почали розриватися. Світ навколо дівчини перекинувся догори дригом, а тіло відкинуло далеко в зарослі, повністю вкриті пекучим пухом. Перед тим як повністю знепритомніти, попаданка ще зуміла прошепотіти:
-Лукреція мила, тримайся! Я Кріскентія, твоя непереможна Спартана! Я вже поряд! Цього не може бути… хоча у цьому проклятому Богом місці, мабуть все можливо…
Енциклопедія сталкера
Мертве місто
Раніше Невідоме місто, містечко Світлий шлях, місто Променистий шлях, місто Світлий шлях, місто Вільний шлях та Городок — Знаходиться між локаціями Бурштин та Рудий ліс. Можливо, до Другої катастрофи місто служило для «Свідомості» як ізолятор для утримання піддослідних.
Підходи до міста замінували, мости зруйнували. Впевнено не розбереш, хто господар цієї території? Бандити – не бандити, військові – не військові, напевно що усі головорізи, як збірна «солянка» з усього світу. Колишні морпіхи, іноземний легіон, спецназівці тощо.
Система міських колекторів-тунелів дозволяє перетнути місто з одного кінця в інший, не виходячи на поверхню. Але місцеві «сталкери-пацюки» спеціально для ускладнення життя місцевим найманцям підтримують високу популяцію щурів у підземеллях, роблячи їх майже непрохідними.
Снорки
Снорк, як і псевдогігант, одна із загадок Зони. Внаслідок опромінення та існування на природі волосяний покрив зник, тіло усіяне забоями та ранами. Маска протигазу зсунута так, щоб був вільний рот із зовсім відсутніми губами та яснами бурого кольору. Пересуваються на чотирьох кінцівках, часто нагинаються або сідають навпочіпки, постійно обнюхуючи землю в пошуках жертви, через руйнування хрящового матеріалу, мутант ходить трохи згорбившись. Змінилася внутрішня будова кінцівок: з'явилася велика кількість сухожиль, що дозволяють сноркам робити неймовірні стрибки. Перед нападом підходять до жертви боком, намагаються обійти зі спини. Видають звуки, що нагадують звірячий рик. Мешкають зграями, організовують лігва і шукають їжу, попутно нападаючи на людей та тварин. Зустрічаються в різних місцях: в печерах, підземних комунікаціях, лабораторіях, промзонах і в лісах. Зазвичай повзають землею, принюхуючись у пошуках жертви, а почувши, спочатку перебіжками наганяють її, а потім роблять величезний стрибок з смертельним ударом. Перебуваючи поруч із жертвою, б'ють її, завдаючи досить серйозних каліцтв.
Глава 11 Барон снорків
Опритомніла Вікторія пізно вночі, як тільки її звірі не роздерли - чергова загадка Зони. Буквально навпомацки скиталиця знайшла свою розкидану амуніцію і підсвічуючи трофейним ліхтариком, знайденим у розкуроченому від вибуху автобусі, пішла слідами викрадачів.
Дорогою, вже ближче до ранку, Спартана мало не потрапила під перехресний вогонь блокпоста, який дуже завзято атакували хижі мутанти Зони. Чому саме зараз? Одному Монолітові відомо, тому довелося трохи побродити, перш ніж Віка знову вийшла в потрібному напрямку.
Поламані гілки та сліди на траві, від волокучого тіла, довели її до чергового колектора, що дуже її злякав своєю бездонною чорнотою.
— Ось чорт забирай! Підлого стерва робота! А щоби твоя дупа по шву розійшлася! Ну, що знову в каналізацію лізти до цих моторошних щурів? Ненавиджу темінь і запах розкладання, - тихо лаючись войовниця почала спускатися до рукотворного підземелля загиблого міста.
Внизу виявилося не так моторошно, особливо коли через кілька десятків метрів, войовниця потрапила в коридор, що густо поріс водоростями, що дивовижно світилися, нагадують щось середнє між пекучим пухом і лісовим мохом.
Дорогою траплялося кілька досить вгодованих щурів, але, на її щастя, вони бігли у своїх справах, абсолютно не звертаючи уваги на непрохану гостю. Бетонні вологі стіни змінилися іржавою металевою трубою в людський зріст, з потоками мерзенної гидоти, а на голову постійно щось капало або сипалося. Добре, що шолом та бронзові обладунки витримували й не такі випробування на гладіаторській арені. В одному з широких проходів Віка нарешті побачила світ від настінних лам і навіть заплющила очі, але відразу за це поплатилася. Буквально за пару секунд із стелі на неї знову пригнула парочка снорків у протигазах. Але тільки-но вона їх «заспокоїла» мечем, з'явилося ще кілька мутантів і всі вони були в напівзотлілій військовій формі. На подив войовниці, ці тварюки своєї люті не виявляли, а захопивши своїх убитих товаришів за ноги потягли їх у невідомому напрямку.
Після чергового повороту, дівчина побачила товсті іржаві двері і штовхнувши її знову заплющила очі від яскравого світла. Навпроти, входу стояв, розгойдуючись на п'ятах дуже великий зомбі, але чомусь його зовнішній вигляд був без звичайної для цих мутантів агресії. Першою думкою дівчини було розрубати цього монстра свої мечем навпіл, але щось чи хтось її подумки зупинив. Придивившись уважно за спину монстра, вона від подиву просто остовпіла.
Туди, куди вона потрапила, не інакше як дурним жартом не назвеш, бо це приміщення точно нагадувало бар угруповання «Чистого неба», хіба що вивісок ніяких не було, а замість гасових ламп, тут скрізь були понатикані свічки. На стінах були навіть керосинові лампи, освітлюючи розсип кольорових пляшок і дуже дивну пару нелюдів біля барної стійки.
-Проходь дівчисько не соромся, ми тебе давно чекаємо, ти свою зброю і амуніцію краще в шафу засунь, не допоможуть вони тобі тут повір на слово, - пролунало ледве розбірливе бурмотіння в розтрубі протигаза. З нею розмовляв справжній, але вельми нестандартний мутант-снорк. Причому Віка точно пам'ятала з «Енциклопедії сталкера», що ці мутанти ніколи до цього на контакт з людьми не йшли, а були здебільшого недорозвинені і більше проходили на диких звірів із такими ж звичками.
- Бачу твою спантеличеність паночка, проходь до бару я тобі пивка справжнього наллю і розповім цікаву і навіть повчальну історію, - продовжив бубоніти дивний господар, ще більш дивного бару і підсунув скляний кухоль не першої свіжості, але з явно незвичним напоєм.
Спартана поклала всю свою поклажу і холодну зброю в комірчину, яку відразу було закрито на замок. Потім неквапливо взяла пінистий напій, роздумуючи пити або виплеснути в співрозмовника, а потім швидко ретируватися, але з острахом подивилася на трьох зомбі, з очима, що світилися, як у котів і ковтнула пиво. Двоє з них перекрили вхід, а третій най неприємніший з щупальцями, що ворушилися як у кровососа, сів на стілець, біля бармена.
-Не бійся, подружка днів моїх суворих, це власні охоронці, якщо дурниць не наробиш, вони не зрушать з місця. Та й одразу попереджаю, що всі твої навички непереможного бійця тут не допоможуть. Мої партнери або точніше побратими по нещастю, хоч і дурні, але модифіковані і практично невразливі, божевільна регенерація, можливо інших таких у Зоні і немає зовсім.
-Хто ви і що від мене потрібно? Ви хочете мене вбити чи зґвалтувати? -Запитала дівчина, роблячи ще ковток. На диво, пиво виявилося цілком стерпним.
-Хахаахахх! Щоб твоїй голові сто чортів приснилося! Ти Вікторія-перемога просто молодець, дуже добре тримаєшся, скільки наших побратимів умертвила і досі жива-здорова. Ось, недаремно Знищувач тебе нахвалював, - зареготав бармен і спокійним голосом продовжив:
-Захотіли б убити, то ти сюди б не потрапила, у нас всі щури в лабіринтах Мертвого міста добре дресировані, розірвали б за пару хвилин на шматки, лише по клацанню мого пальця. Скажи, адже ти напевно циган бачила, а якщо ні, то чула, правда? Так от, ми майже такі ж цигани Зони, як і ті, що промишляють на Великій землі. Тобто у нас теж своя ієрархія присутня, є жебраки, що живуть у норах і поживають недоїдки, є агресивне «бичаче», що лізуть у бійку з приводу і без, з житлових кварталів. Ну, а якщо точніше, то там де раніше люди проживали, є дуже хитрі «барони» такі як я. Нас дуже мало вижило, але в процесі дослідів ми отримали різні корисні для виживання навички – хтось від контролера, а хтось від кровососа, псевдогіганта чи зомбі. За певних умов ми можемо контролювати не тільки людей-сталкерів, але й деяких інших малих дітей Зони, типу псевдособак або тушканів. Безлад войовничий недавно на горі бачила? Так це наша спільна заслуга, але лише після невеликого Викиду. До речі, ось поряд бачиш, колега-кровосос мило посміхається, якщо ти не виконаєш мою умову, то «вип'є» тебе як келих цього пійла, а зомбі вже дожруть те, що від тебе залишиться.
- Звідки ви так багато знаєте про мене? Навіщо вам потрібна, я взагалі тут випадково виявилася, можна сказати з іншого виміру. Будьте нарешті людьми, відпустіть мене, якщо у вас щось людське лишилося! І нарешті скажіть, куди ви поділи мою подругу, якщо, звісно, я не обізнала…
- Повір, не обізналася, вас таких «спартанців», не так вже багато, з волі «каменю бажань», сюди телепортовано. Але мені ваші проблеми – «по барабану» мила. Трясця його матері! На жаль, я вже багато таких «щасливців» бачив і ще більше пережив, Ти батюшку Онуфрія пам'ятаєш? Він нині по Зоні тільки вже з іншим погонялом блукає... здається Абаддон, так теж людина-барон, як тільки паства розбіглася, так весь час про благополуччя Зони дбає, - грубо перебив співрозмовник, смакуючи своє власне пінисте творіння, - якщо ти тут виявилася, значить це воля МОНОЛІТА чи можливо самої Зони? До речі я раніше технологом на тутешньому пивному заводі працював і досі відвикнути від його смаку не можу. Там нагорі навіть частково лінія виробнича збереглися, від «старих часів», сировини теж вистачає і справа одразу ж пішла, навіть в місцеві «забігайлівки» почали напій постачати через посередників. Ось тому і бар на кшталт сталкерського обладнав. Якби тоді до катастрофи, знав би, що так справа обернеться…, а потім почався Викид. Зарікалася свиня навоз їсти, біжить — аж дві лежить! Багато хто загинув, а хто вцілів чи в «дурку» потрапили, чи як я, на досліди до військових вчених потрапив. А там залежно від здібностей чи схильностей організму, ці упирі вже плодили справжніх монстрів. Між іншим, у мене сім'я та троє дітлахів у Великому місті залишилися, малий, мала, менше. Коротше Вікторія прохання у мене буде до тебе одне - попроси у «каменю бажань», щоб я додому в нормальному вигляді повернувся, а не як виродок з телепатичними навичками.
-Так, як я його знайду, якщо виживу звісно, в цьому неймовірному пеклі, де на кожному кроці чекає смерть люта?
- Заспокойся мила, я тобі трохи допоможу і куди треба виведу. Ось ти вже, напевно, сама переконалася, що тут нічого не буває випадково. Спочатку як ти кажеш, твоя подружка сюди потрапила, а до неї ще хтось, між іншим мене в мене тут є цілий склад із лицарським… тьху-ти, з гладіаторським барахлом утворився, поділюся обов'язково при нагоді. Вибач вогнепального не тримаємо, та бронежилети нам тут ні до чого. Усі, хто був раніше з інших вимірів або з іншого часу давно згинули, та й Зона їх особливо не відмітила, а ось ти особливий випадок…
- Ще хтось був із мого минулого життя? Куди вони зникли? Та й що в мені особливого? - обурення дівчини не було межі.
-Звідки ж мені знати дівчатко відповіді на всі запитання? Я не Нострадамус і навіть на бабу Вангу не дуже схожий. Не відомо мені всі задуми всесильної Зони і чого вона людей сюди затягує! Але точно знаю, що якщо ти досі жива, та ще й у такому доісторичному екіпіруванні ходиш, значить види у неї на тебе є. Коротше кажучи, коли МОНОЛІТ про твоє особисте бажання запитає, ти вже будь розумницею про моє не забудь сказати.
-Ви теж вважаєте, що мені до нього потрібно обов'язково дістатися? До речі, а він, як золота рибка, теж три бажання виконує?
-Ухухухухух! Звичайно, тільки треба до нього вчасно дістатися, адже ти напевне колишнє життя, як і я хочеш назад повернути, рідних обійняти, коханого зустріти? Про кількість сказати нічого не можу, на жаль, живих свідків ніхто не бачив. Але сама знаєш – надія вмирає останньою! Тут навіть мої найвитриваліші піддані, на підході до четвертого реактора живцем згоряють. До речі, твій пастир теж туди одновірців посилав неодноразово, щоби все повернути як раніше було, та нажаль не один не дійшов…
-Тобто там така радіація, що все живе горить?
-Та ні ж дурепа, ти не так мене зрозуміла. Тільки кого Зона прийняла та «поцілувала», пройти до МОНОЛІТУ живими можуть, є живі приклади, а іншим вірна смерть і до речі щоразу щось нове спливає. Ось недавно остання група військових сталкерів майже дісталася мети, а за секунду заледеніла та на шматки і розсипалася. Наші розвідники через біноклі всі бачили.
-Стривай-но, а мені то яка вигода від вас буде?
-Підемо Спартана краще зі мною, ти все сама бачиш, слова тут зайвими будуть.
Похмурими коридорами каналізаційного лабіринту вони йшли хвилин п'ятнадцять-двадцять, відчиняючи і закриваючи металеві двері і весь час кудись униз. Мовчазна охорона з двох зомбі та напівкровососа напівлюдини, супроводжувала їх дуже насторожено. На всьому шляху їхнього прямування зустрічалися щури і з кожним метром все більші ц розмірах, іноді вона бачила в глибоких нішах, як сплять снорки. Наприкінці шляху вони увійшли до величезного приміщення, від нудотного запаху якого в дівчини навіть запаморочилося в голові. Те, що войовниця розгледіла в напівтемряві моху, що світився на стінах та полу, змусило її стиснути кулаки і заскреготіти зубами.
Скрізь, куди дивились очі, прямо зі стелі висіло кілька десятків покритих слизом коконів, а на вершині кожної стирчала голова… жіноча голова.
-Та щоб вам в пеклі живцем згоріти іроди! А щоб в тебе пір’я в роті поросло! Звільни їх негайно чи я за себе не ручаюся! Щоб тебе підняло і гепнуло! Збоченець! - закричала войовниця і була готова голими руками розірвати снорківського барона.
-Тихіше дурна, заспокойся, не в твоєму випадку командувати і змінювати правила. Відвідаєш макогона! Ти зовсім недавно тут, про життя снорків нічого не знаєш і майже ніхто цього не знає. Так ось, поясню тобі дурепі, що ми хоч потрапили під опромінення, але інстинкт розмноження ніхто не скасовував, навпаки, навіть його значно посилив. Ти що думаєш, ми бруньками розмножуємось? Таки ні, найприроднішим способом і почитай з першого дня після Викиду. Тільки самок у нас набагато менше, ніж самців виявилося. Ось і доводиться іноді цілі рейди влаштовувати за їхнім виловом, як недавно в Мертвому місті, а інакше все вмремо як ті мамонти. Віка, ти чула про природний відбір? Ось у нас він саме такий, вибач, не я це вигадав, не мені все й міняти…
— Срав пес їхній матері… Це бридко… підло, я готова виконати твоє прохання, тільки прошу, відпусти нещасних на волю.
-Еххаххехехех! Радий би все виправити дурненька, тільки не в моїх це силах, наші самки вже приросли до інкубаторів і будь-яке втручання призведе до болісної смерті. Не хмурся так, лише одну жінку… найостаннішу… я в змозі відпустити, поглянь уважніше в самий найдальший кут.
Очі дівчини вивудили сюрреалістичну картину Сальвадора Далі. Висяча в якійсь бурій павутині повністю оголена дівчина борсалася щосили. Рот нещасної був заклеєний жовтим слизом, а очі світилися божевільним блиском. Навколо жертви півколом вишикувалися два десятки низькорослих снорків, теж абсолютно голі з мерзенними виразками на шкірі і ще більш гидкими чоловічими достоїнствами. Спартану мало не вирвало від усього побаченого і кинуться на виручку своїй подрузі їй перешкодив кровосос, що стояв за спиною, та міцно тримав за плечі, ворушачи своїми щупальцями по неприкритій шиї.
-Ось бачиш, не дарма кажуть – краще один раз побачити. Ми прийшли дуже вчасно і з твоєю подругою поки що нічого не трапилося, але це поки що. Зараз ти даси клятву виконати моє бажання, і ви можете котитися на всі чотири сторони неначе колобок. Але врахуй, всі шляхи обов'язково виведуть вас до Чорнобильської АЕС та до «каменю бажань».
-Так просто, пообіцяти і ви нас відпустите? - не вірячи такої наївності запитала вона.
-Так, просто… так та тільки не так, врахуй мила, клятва в Зоні дорогого стоїть - будь-який вимовивши і скріпивши це слово кров'ю, не виконає її вже не може, тому що помре найболючішою смертю. Повір Спартана, тут це не порожні слова, просто застрелиться або зарізатися вже не вийде, а ось повільно розчинятися в якійсь аномалії протягом кількох діб, то це запросто.
-Добре клянуся виконає твоє бажання! Відпусти Лукрецію негайно!
-Простягни руку! Мені потрібно зробити невеликий надріз, та не морщись… ніж майже стерильний.
Після неприємної процедури, господар цього інкубатора, щось гаркнув своїм підлеглим, а вони, невдоволено хрюкаючи, почали розплутувати свою жертву. Не минуло й години, як обох жінок знову екіпірували в гладіаторські обладунки, напоїли пивом, нагодували цілком їстівними консервами і нарешті вивели на поверхню, з чистим повітрям.
До цього часу, лише одного разу полонянки залишилися наодинці, приймаючи душ, а вірна подруга з гладіаторського минулого, зуміла з вдячністю поцілувати свою рятівницю в щоку і тихо прошепотіти:
-Спасибі Кріскентія! Я не знаю чому ти тут виявилася, але якщо вже поряд, то ми обов'язково виживимо. Мені до викрадення дивний сон наснився, наче я дика кішка в гладіаторському одязі випиваю пиво зі снорком на брудершафт… прикинь. Ти навіть не уявляєш, що я пережила…
Незабаром «барон» усіх снорків Зони, провівши дівчат, вже опускаючись у свої темні «засіки», промовив на прощання:
-Все! Дівчата, удачі вам! Сподіваюся, більше не побачимось! Я провів вас під землею, до найтаємнішого міста примар цих місць – Лиманськ-13, поряд є будівлі НДІ «Радіохвиля». Майте на увазі, там на даху навіть залишки антени видніються як орієнтир, далі до четвертого блоку станції, вже самі рухайтеся, мені ходу туди немає! Так мало не забув! Нещодавно одразу після Викиду, хтось клич кинув про незліченні поклади артефактів у Лиманську так що, за контроль над цим містом, зійшлися одразу кілька угруповань: «Борг», «Свобода», Бандити, Ренегати, Військові та «Чисте небо». Фанатикам Моноліту ледве вдалося стримувати потік усіх цих безумців, так що будьте гранично обережні і на рожон не лізьте.
Глава 12 Переплетення долі
- Ну, що милі попаданки? Обіцяв сюрприз обом ось і отримуйте сповна, чайною ложкою. Теперича мені самому цікаво як ви до мене дістанетеся, та чого просити станете.
Я легкого життя вам ніколи не пропонував, а ось випробування так це скільки завгодно. Погано, що діти-мутанти мої нерозумні, кожен у свою гру зіграти хоче, але нічого-нічого, з них станеться. Якщо в Лиманську не згинете, то обіцяю вам ще одну приємну зустріч зі своїм минулим. Ось, не впевнений, що зрадієте, але у кожного свій шлях позначений і своє призначення, - знову-таки почулося монотонне бурмотіння покірних ченців біля каменю бажань - МОНОЛІТА, який все ще трохи вібрував і світився всіма кольорами веселки поперемінно. Потім ченці знову синхронно, немов комп'ютерний переклад, забубнили:
-Ось ви дурні люди, покидьки, вишкребки, погань! До цих пір зрозуміти не можете, що все що навколо нас, це величезна матриця простору, часу і подій. Я ж, будучи її мозком або серцем на крайній випадок... вас зневажаю!
Запам'ятайте прості речі – кожна інформація має масу та всі елементарні частинки навколо вас, що вказують на те, що ми живемо у симуляції. Такі процеси, як симетрія у Всесвіті та мутації вірусів, які схильні до мінімізації кількості інформації, це явно підтверджують. Дуже складний Всесвіт як наш, є симуляцією когось згори і звичайно ви згідно з віруваннями називаєте його різними божими іменами. Вона постійно потребує оптимізації та стиснення інформації. Це саме те, що можна спостерігати навколо нас у нашій реальності, включаючи біологічні системи та математичні симетрії...
- Подружко! Мені знову наснилися жахи пов’язані чомусь з Марією-Антуанеттою, та її жахливою смертю. Її розкішний спосіб життя та значні витрати на моду й розваги дратували суспільство, а спроба втечі королівської родини до Варенна у 1791 році лише посилила підозри в її нелояльності до Франції. Проте реальні приводи для критики згодом переплелися з наклепами й перебільшеннями, що привели до гільйотини, пам’ятаєш, я тобі про неї колись говорила?
-Ти про що? Чи це не австрійська дурепа, що колись казала своєм голодуючому народові свою найвідомішу фразу– «Якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка» (Qu'ils mangent de la brioche)?
- Королева ніколи цього не казала – фраза вперше з'являється у книзі «Сповіді» Жана-Жака Руссо, написаній у 1765 році, коли Марії-Антуанетті було лише 9 років і вона жила у Відні. Руссо приписав ці слова абстрактній «великій принцесі» – а революційні пропагандисти майстерно приклеїли їх до Марії-Антуанетти, щоб підкреслити її нібито цинічну відірваність від страждань народу...
-Тепер згадала, я також дуже люблю історичні оповіді. Коли лезо гільйотини впало, кат підняв відрубану голову за волосся та показав її натовпу, який вибухнув криками «Хай живе Республіка». Нажаль, вся ця історія до сьогодні залишається жорстоким нагадування, що брехня, повторена тисячі разів, здатна не лише переписати біографію людини, але й легітимізувати її вбивство в очах мільйонів. Та краще думати про власну безпеку, що там попереду, подружко?
-Жахливе місто Лиманськ і небезпечна обстановка скрізь, немов у древній Рим потрапили, після набігу варварів, - тихо мовила Лукреція пробираючись через зруйновані будівлі з його маленькими вуличками, підкореними дитячими майданчиками, сіро-білими колонами, з ліпниною на них. Здавалося, це місто назавжди застигло в п'ятдесятих роках XX століття, коли воно і було засноване, потім з сумом додала:
- Гарне місце, як срака навиворіт, бо ми тут зі «свободівцями» нещодавно побували в Прип'яті на розвідці, так там майже все вціліло. Там напевне було молодіжне та зразкове соціалістичне місто з широкими вулицями, патріотичними гаслами та сучасною архітектурою…
-Ну ти даєш подруга, звідки скільки нових слів та знань з'явилося? Та й нарешті розкажи, як ти сюди потрапила? – прошепотіла здивовано, застигши на місці Вікторія, вдивляючись у будмайданчик на пагорбі, що знаходиться неподалік РЛС та НДІ «Радіохвиля». Там явно була розташована вогнева позиція, але дула великокаліберних кулеметів дивилися чомусь не на ворога, тобто на них, а в небо. На площі розсипом лежало безліч трупів, судячи з екіпірування, явно що з різних політичних угруповань.
Придивившись уважніше, войовниця побачила невеликий синюватий спалах аномалії «жарка», що пожирала залишки тих нещасних воїнів, які виявилися не там, та не в той час. Прямо на їхньому шляху теж виникло мерехтіння, схоже на випаровування повітря над асфальтом у спекотний літній день. Довелося обходити його стороною, від гріха подалі. Віка добре пам'ятала, що, якщо щось потрапляє всередину, в цій небезпечній точці то потім починає бити язик гарячого полум'я, що спалює до тла, все до чого воно торкнеться.
- Так я, тут рідна Кріс, вже більше півроку живу, тут якщо захочеш вижити і не так розкарячися. Я зрозуміла, що й «поганяло» тобі колишнє, від попередньої долі залишилося - Спартана, так? Ім'я також, як і я повністю змінила?
-Ти маєш рацію подружко! Краще клич мене Вікторією! На жаль, імена Кріскентія та й Лукреція для тутешніх місць не дуже підходять. Що, тебе теж переінакшили місцеві аборигени-сталкери?
-Звичайно, куди тут без нового прізвиська, та нового імені? Я одразу як зрозуміла куди вляпалася, то спочатку Лукер'їєю назвалася, але чоловіче стадо неотесане, напевно через одяг гладіаторський, мене чомусь Амазонкою прозвали. От дивись, навіть татуху на плечі набили у вигляді бойової войовниці. Стривай, зараз місце спокійніше знайдемо, ти про себе розповіси, а я про свої пригоди розповім, заразом і перекусимо. Вже півдня майже йдемо невідомо куди, та взагалі навіщо? Ти, до речі, свій артефакт можеш вже викинути, від довгого носіння потім кровотечу вже не зупиниш, ось така «побочка», тут за все треба платити і в основному здоров'ям чи своїм життям…
Через півгодини безперервних пошуків дівчата нарешті сховалися у колишньому дитячому садочку, з яскраво червоними півнями на дерев'яних будиночках із пісочницями. Неподалік чувся шум води, а поруч за іржавим парканом знаходилася вузька річка, що протікала крізь усе місто і умовно поділяла його на дві частини. Коли скиталиці переконалися в безпеці місця, то розпалили багаття, поставили на нього казанок і почали варити гречану кашу з м'ясними консервами, так «дбайливо» надану «бароном» снорків. Більше години про свої перипетії розповідала Спартана, потім настала черга розповісти про свої переживання колишньої римлянки та нинішньої бойової амазонки.
-Пам'ятаєш ту саму злощасну ніч, коли ми вибралися з порту і тебе за борт корабля невідома сила затягла? Так ми теж тоді з твоїм братом, та моїм чоловіком Максиміліаном на палубі були. Але, але тільки з іншого боку і він як побачив що тебе в портал затягує, не роздумуючи у воду кинувся рятувати і я дурепа теж за ним у невідоме, зробила крок. Про що тоді думала вже не скажу, тільки одне дивно як ми, одночасно телепортовані, аж на півроку розминулися?
-Ну Чого замовкла Лукер'я, далі щось було? Брат мій де? Там лишився? Сто чортів в печінку!
-Не приколюйся Криск ... Вікторія! Невідомо мені куди його потім занесло, може й лишився! Далі кошмар суцільний і депресія, я, на відміну від тебе, не в каналізації виявилася, а в лісі, біля річки-смердючки і повністю голою. Добре, що поруч валялися гладіаторські обладунки та пара напівржавих мечів. Поки в себе приходила, поки одяглася, то навіть злякатися до ладу не встигла, як на мене вишкребок якийсь дивний напав, на людину схожий, але тільки висохлу наче мумію і з пазурами замість нігтів, як у орла.
Я тільки пізніше дізналася, що це зомбі був справжній і що їх навіть кілька видів буває залежно від ступенів опромінення. Коротше кажучи, я, звичайно, не гладіаторша як ти, але з переляку рубала його на розмаху, та майже наполовину пересікла. Брррр ... ці дві ворушаться як у черв'яка, половинки мені довго ще потім снилися ... охохох ...
-Не тягни кота сама знаєш, за що, далі те, чого було? Най ті качка копне!
-Не квап мене подружка, дай зосередиться, як на мене, так тут час зовсім по-іншому протікає - стрибкоподібно. Я в ліс кинулася від гріха подалі, дуже вже недобре підвивав це недобитий мутант. Коротше кажучи, там ще парочка схожих падлюк смерділо, я одному здається голову з плечей зрубала, а потім у кущі шугонула, та давай бігти невідомо куди. Ухухух, трохи в «м'ясорубку» не потрапила.
-Яку таку м'ясорубку? Чогось не пам'ятаю про таке нещастя…
-Ну та ти чого? Теж десь пам'ятаю, а десь не пам'ятаю? Ти якщо енциклопедію сталкера читала, а вона є у кожного місцевого волоцюги, то там написано, що це гравітаційна аномалія або ледь помітна поглядом - сфера, в якій діють різноспрямовані фізичні сили, здатні розірвати або розплющити будь-яку істоту, що потрапила всередину. Я тоді тільки випадково розглянула, як пара ворон вирватися з такої сфери намагалася і невдало, тільки пір'я розлетілося в різні боки ...
-Точно-точно ... зараз і я згадала, її здається по-іншому ще кличуть – «пташина карусель» - тому що її жертвами часто стають птахи, яких в небі над Зоною літає дуже багато. Ну а потім-то що? Най би тебе пранці з’їли…
- Потім-суп з котом! А щоб тебе злидні обсіли! Далі через глибокий рів на карачках перелізла, і знову тікати, але навіть пару метро не пробігла, як на мене здоровань із кущів стрибнув. Думала, що помру від страху, я потім тільки дізналася, що це справжній псевдогігант був, дуже сильний монстр, але дуже дурний. Мутант так ломанувся напролом, що спочатку в корчах заплутався і впав прямо біля моїх ніг. Я ще думала його прирізати, але тоді страшенно злякалася, та й сил майже не було. На останньому подиху назад побігла, до воронячого пір'я. Кров би йому нагла заллєла, сучий сину!…
Цей мастодонт за мною ломиться. Ще пару зомбі збив по дорозі, а потім я біля «пташиної каруселі» убік стрибнула, а він вайло прямо в неї потрапив. Я такого кривавого вінегрету навіть на підмостках Римського Колізею ніколи не бачила. Мене навіть знудило, хоч не пам'ятаю, коли їла востаннє. Але найдивовижніше, що вцілілі зомбі, що ззаду підкрадалися теж в аномалію втрапили, їх усіх «запекла» ця гидота назавжди. Я тоді вперше за довгий час помолилася всім своїм богам і пішла вздовж річки, сподіваючись справжніх людей зустріти, а не нелюдей...
-Ну що, зустріла? Тебе врятували? Матері твоїй ковінька!
-На жаль, зустріла на своє лихо, тільки це були виродки не фізичного плану як до цього випадку, а справжні моральні виродки…
-Ти чай пий, поки ще гарячий, нам до вечора тут пересидіти треба, а вранці до Чорнобиля треба дістатися і розповідай далі.
-Віка, краще мені до цього чаю спирту додай, я бачила в рюкзаку флягу, далі такі гидотні пригоди були, що на тверезу голову і говорити не хочу.
-Не повірю, що гірше, ніж у борделі римських легіонерів? Пам'ятаєш, коли тебе гвалтувала римська когорта найманців?
- Такого точно не забуду! Повір, у цьому світі все набагато гірше може трапитися! У цих відморозків фантазія набагато багатша виявилася. Тільки чого ці садисти, зі мною не робили? А щоб їм все життя рачки лазити! Я точно сім кіл пекла пройшла. Мене кілька разів перепродували наче скотину. Жінок-то в тутешніх місцях «вдень з вогнем не знайдеш», от і користувалася шаленою популярністю безкоштовної, та безвідмовної повії.
Мародери - це справжні ізгої Зони, всіх ненавидять, хоча вони грабують, вбивають дуже рідко, особливо коли домовиться між собою, можуть. Будь-який бандитський «пахан» командує своєю «бригадою» і відповідно до негласних «понять», які можуть змінюватися в залежності від ситуації чи настрою. Кожна банда діє окремо від інших, керуючись як можливістю отримати найбільшу вигоду, так і бажаннями «бугра» (авторитетний карний злочинець з великим стажем).
-Так вже, подруга знову не пощастило тобі! Ні в тому світі, ні в цьому! Все, як і скрізь – кожен вбиває та ґвалтує, кого хоче, а сильний пожирає слабкого. Я думала, що в мене життя гірше нікуди, а слухаючи тебе дивуюся, як ти взагалі вижити за такий тривалий час зуміла.
-Чому дивуватися? Вже після всього, що ми пройшли в наших попередніх римських пригодах, я здається назавжди душею зачерствіла. Не повіриш, перестала всього бояться. На дивовиж навіть вбивати сподобалось, особливо якщо сама хочеш залишитися живою. Трясця твоїй матері…
Одного разу, коли всі бандити в рейдах мародерських були, то я навіть спробувала втекти. Одягнулася у свої гладіаторські лахміття, свій одяг у ляльку солом'яну одягла, щоб одразу не помітили пропажу. Навіть гострий ніж роздобула, та у колектор що воду дощову збирав глибоко забралася. Буквально за сотню метрів на живу химеру натрапила, ледве серце не зупинилося від страху. Але на диво, вона мене чомусь не чіпала тоді. Напевно порахувала такою ж жертвою обставин, а може, пораненою була або народжувати сюди залізла. Досі не зрозумію, чому не зжерла? Просто рикнула зло, та й зникла в напівтемряві. Але з того часу я все великі труби в землі просто ненавиджу. Сама не пам'ятаю, як потім вибралася назад.
-Жахссссс! Я думала мене Кіндратій хватане, після всіх цих контролерів, кровососів, зомбі, а бачу, що не всю тутешню флору-фауну побачила. Срав пес їхній матері… Ну, а потім?
-Останній місяць, буквально перед нашою зустріччю я як завжди, безвідмовною підстилкою у «бугра» Пахома була, а за сумісництвом ще медсестрою та куховаркою. Він, звичайно, волоцюга бісів, тупорилий, але хоч груди сигаретами не палив, як раніше, з іншими бувало. Ось якось підговорила його по п'яні, напасти на банду, де була до цього в рабстві. Наплела йому у вуха локшини, про схованку з незліченними багатствами, що, мовляв, є там схрон з артефактами, ціни неймовірної. Цей жирний і дуже жадібний виродок плюгавий і повівся на вигадки, ще мужиків з банди майже всіх узяв. Але я точно знала, що ті бандити давно були розстріляні військовими патрулями. До нас один, хто вижив, насилу пробився, та й той помер від втрати крові. Якраз я йому перев'язку робила, а він мені на вухо встиг шепнути, що тепер там буде постійна пастка спецназу на всіх мародерів Зони. Аж надто місце було вдало обрано - в глухому лісі, без аномалій і майже на Кордоні з чистими землями.
-Ти просто молодець дівонько, і як тільки сміливості вистачило? Адже мені в барі «Чисте небо» теж казали, як місцева братва мародерів ненавидять. Що для бандитів головне – гроші, а як саме вони отримані – не має значення. Хтось влаштовує засідки на конкретних сталкерів, хтось перекриває маршрути блокпостом, а хтось обкладає даниною торговців чи, наприклад, ловить нейтралів у боргову яму. Падальники, справжні є падальники. Ну, а потім ти просто втекла?
-Просто, та не так все просто. Я думала до якоїсь чинної влади пробитися, історію сльозину розповісти про те, як мене викрали, і я частково втратила пам'ять. Але хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани.
Спочатку все було чітко, мої безбожні «архарівці» пізно вночі напали на табір своїх конкурентів і точно потрапили в добре продуману пастку. Години три бійня йшла і «накришили» цих беззаконників мабудь із чотири десятки, тільки одиницям вдалося втікати та зализувати рани. Я сподівалася, що легко дістануся їх слідами, обминаючи всі пастки, аномалії і мутантів. Навіть заздалегідь зуміла роздобути деяку амуніцію, ще також автомат узяла. Між іншим, я їм набагато краще справляюся, ніж з нашими допотопними мечами. Але толку-то, вже коли на місце бійні вийшла, там ні живих, ні мертвих уже не було. Якраз перед цими подіями Викид стався і все в Зоні стало іншим, сподіваюся ти розумієш, про що я говорю. Загалом, коли до цивілізації вийшла, то там мене такий жахливий монстр чекав, що білизну свою мало не обісцяла, а може й обісцяла, точно не пам'ятаю.
- Вибач подруга, я тут один вульгарний анекдот випадково згадала, що в барі «чистонебівці» розповіли:
«Потрапили в Пекло «борговець», «свободівець» та «чистонебовец». Зустрів їх Головний чорт і каже: - Усім, хто сюди попадає, даю шанс перейти до Раю. - І дістає батіг: Хто витримає три удари, не закричавши відпускаю! Можете захищатись, чим хочете. Першим вийшов «борговець». - Чим хочеш захищатись? Сталкер узяв здоровий гранітний камінь: - Я готовий! Чорт розмахнувся вперше і камінь ущент. Другий раз і «борговець» закричав як шалений. - Наступний, - каже Чорт. Виходить «свободівець». - Чим захищатимешся? - Нічим! - Відповідає другий сталкер, дістав косяк трави і затягнувся - Гаразд. Перший удар – «свободівцю» байдуже. Другий удар – все одно. Третій удар хоч би хни. – Все! Ще ніхто не витримував трьох ударів. каже Чорт. - Ну що ж, ти вільний, можеш спокійно йти до Раю. - Ні, каже сталкер, хочу залишитись і подивитися. Хочу побачити, як у «чистонебівця» вийде. - Гаразд, залишся. Ну чим думаєш захищатися? звертається Чорт до третього сталкера. - Чим захищатися «свободівцем», звісно!» Хіхіхіхіхіх! Смішно, правда? Можна сказати, випадок із життя…
- Мені точно тоді смішно не було! А бодай його чорти вхопили! Пам'ятаю тільки, що три ріжки з патронами в нього всадила, а він «хоч би хни», тільки сердиться та щелепами скрипить. Цього невідомого мутанта я потім у жодному довіднику знайти не змогла. Добре, що пару гранат прихопила та зуміла вдало так під передні лапи йому кинути. Убила не вбила не знаю, але оглушила сильно, та ще й голову йому відтягла з переляку.
-Жах який, а потім чого? Як тільки в аномалію не потрапила? Тебе теж Зона в лобик поцілувала напевно.
- Скоріше в лобок! Добре продовжу! Лише надвечір, суто випадково на блокпост угруповання «Свободи» дісталась, а вони мене вже на Кордон до Сидоровича направили, я до речі ту саму голову мутанта дуже вигідно виміняла для його колекції, на амуніцію, зброю та тимчасовий притулок. Чоловіки що в бункері були, та бариші свої підраховували, як мене побачили всю в крові, з мечем та головою цієї тварюки в руках, мало не обісралися від страху. Мені ще тоді вночі сон наснився, як мене Максиміліан, в одязі римського легіонера, з бандитського полону виручає. Прикинь, навколо купа трупів людей і мутантів, а він увесь в крові прагне, мого голого тіла, але це вже зовсім інша історія, потім розкажу...
Енциклопедія сталкера
Лиманськ
Щільно забудоване поселення, розташоване на горбистій місцевості. до аварії на ЧАЕС місто було засекречене, являючи собою невеликий наукоград, що виріс навколо НДІ «Радіохвиля». Чим точно займалися в цій установі, невідомо, проте наявність поблизу інституту великої антени, а також слова сталкера про деякі дивакуватих мешканців цього місця наводить на думку, що Лиманськ був майданчиком для експериментів із ментального контролю та зомбування населення, яке, за його словами, обожнювало радянську владу і неприємно косилося на всіх не міських. Жителі навколишніх поселень у свою чергу скаржилися на атмосферу вулиць Лиманська, що давить на мозок, і сильні головні болі, нібито викликані цією антеною, і намагалися обходити це місце стороною.
Бандити
Представники кримінального світу біля Зони відчуження. Одне з найчисленніших угруповань Зони, які прийшли до Зони з різних причин: заробити на продажу артефактів, сховатися від закону, купити чи продати зброю. У Зоні багато такого елемента рівнем від шпани до серйозних карних злочинців. Здебільшого об'єднані в банди. Хоча єдиної бандитської організації у Зоні досі немає. Сильно докучають рядовим сталкерам.
Військові
Військовослужбовці чи Армія - солдати бойових частин армії Великої землі. Охороняють периметр Зони, нерідко роблять рейди всередину периметра.
Солдати регулярних армійських частин охороняють підходи до закритої території Зони, патрулюючи периметр, розстрілюючи мутантів і відловлюючи мародерів. Армійський спецназ – елітні підрозділи. Як правило, висаджуються у Зоні для проведення рятувальних та спеціальних операцій.
«Жарка»
Достатньо поширена термічна аномалія. У неактивному стані виглядає як ледь видима хмара гарячого повітря, проте при попаданні в зону дії будь-якого предмета або живої істоти утворює компактну зону, розігріту до температури близько 1500 градусів. Вночі може бути виявлена лише потужними детекторами або за допомогою кидання металевих предметів. Утворює три види артефактів: «Краплі», «Вогняна куля», «Кристал».
«Карусель»
Інша назва «м'ясорубка» або «пташина карусель» — гравітаційна аномалія з не до кінця вивченою природою.
Назва обумовлена ефектом підняття у повітря будь-якої живої істоти з подальшим розкручуванням до величезної швидкості. Природа «каруселі» поки що не досліджена до кінця. Виявляється по легкому пиловому вихору та розкиданим фрагментам тіл навколо. Дуже важливо не прогаяти момент початку втягування в аномальний вихор і не потрапити в зону максимально сильного ефекту в центрі — тільки тоді є шанс позбутися мінімальних травм. Утворює три види артефактів: «Кров каменю», «Ломоть м'яса» та «Душа».
Глава 13 Угруповання «Свобода»
- Ну що бойова Амазонко, чергувати біля вогнища будемо по черзі, а зранку рушимо до Чорнобиля? - запитала Вікторія у новоспеченої Лукер'ї, коли вони ситно повечеряли і вже готувалися до сну.
-Так, як скажеш подруга, я останнім часом дуже мало сплю і завжди чуйно, але з тобою мені завжди було спокійно, пам'ятаєш, як тоді в римському борделі з Максиміліаном. Ти ще мужика тут собі не знайшла?
-Які мужики, подруго? Весь цей час мене, як і тебе, намагалися не заміж покликати, а зґвалтувати у всі доступні місця і найгірше, що це були не сталкери чи військові, а тупі зомбі, кровососи та псевдогіганти. Мені часом такі сни бачаться, що я сама б кого не зґвалтувала, але з нашим жіночим щастям, тут або снорки трапляються, або контролери. Справжні чоловіки весь час у роботі - або артефакти шукають, або пригоди на свою дупу. Хоча, втім, як і ми зараз займаємося подібним. До речі, я тобі свої пригоди про «чистонебівців» розповіла, а як тобі зі «свободівцями» жилося? Чи не ображали?
- Та ти що? Це найдобріші люди, яких я тут зустріла. Чехов їхній лідер і засновник взагалі інтелігентна людина, навіть прізвисько таке взяв, від такого іменитого класика. Був ще здається командир Щукін — комендант угруповання та один із засновників. Продав всю інформацію про патрулі найманцям і був убитий ними ж, але це ще до мене було. Вони, звичайно, вважають себе такими собі некерованими анархістами, але цілком класні хлопці. Їхня головна мета — зберегти Зону як вільну територію і по можливості протистояти монополії влади. Угрупування «Свободи» не має такої «жорсткої» ієрархії як інші, проте під час виконання операцій усі бійці зобов'язані слухатися старшого за рангом. Більшість «свободівців», як і я, вважаємо, що Зону не можна перемогти — з нею можна і треба співіснувати.
-Слухай мила, а вони, між іншим, дуже схожі на угруповання «Чисте небо», ті теж вважають, що Зона – чудова можливість для дослідження та вивчення і що її не можна приховувати від решти світу.
- Звичайно схожі більше того вони часто співпрацюють і обмінюються інформацією або артефактами. Крім того, серед них теж різні вчені трапляються, які на свій страх і ризик досліджують Зону, збирають дані для досліджень, роблять виміри радіаційного фону, температури, вологості, наявність монстрів та аномалій. На їхній основній базі є справжня операційна та професійні лікарі. Впевнена, якби ти свого нещасного Зулуса притягла, вони б йому допомогли. Ось тільки військових із їхніми таємницями ненавидять і вважають, що про секрети Зони мають знати всі люди на Великій землі. Найсмішніше, що ми якраз і перебуваємо у місті, де вони спочатку влаштувалися. Тут колись головний штаб їх був, склади зі зброєю та навіть невеликий автопарк із трофейних машин військовослужбовців.
-Не Зрозуміла! Чому був щось трапилося? Бодай тебе качка копнула!
-Тут завжди щось трапляється, а найбільші неприємності починаються відразу після Викиду. Опромінювання змінює не лише психіку людей і мутантів, а й навіть ландшафт, а коли у 2011 році почався НадВикид, то тут у Лиманську все було усіяно корисними артефактами. Прямо поле чудес у країні дурнів. Але найгірше було тоді якщо хтось із людей сховатися не встиг, й мені кілька разів доводилося рятувати тих, хто вижив, це просто описати неможливо. На твоїх очах звичайна людина перетворюється на справжнього зомбі, у нього випадає волосся і відшаровується шкіра або просто вмирає від больового шоку прямо на руках.
Крім того, цей був справжнісінький Клондайк аномалій і артефактів, а значить відразу ж привернув увагу як влади, так і різних кримінальних груп. Коротше мої хлопці розповідали, що тоді почалося справжнісіньке місиво - все проти всіх. Загони «Свободи» мужньо билися проти бійців «Боргу» та «Моноліта», а ті один проти одного. Паралельно на території Темної долини їхні блокпости атакували бандити-найманці, а з неба по усім вівся кулеметний обстріл військових. Хоча гелікоптери тут «виживають» значно рідше, ніж бойові машини через всілякі аномалії.
Майже рік тривало це божевілля і, зрештою, «свободівці» відійшли з цих позицій і закріпилися на Військових складах, тоді ще отримав серйозне поранення командир загону Ворон. До речі, ще наше угруповання захопило укріпрайон на станції Янів, але я там ще не була. Знаю тільки, що там головний Локі, а його помічник Гайдук, і він відповідає за все постачання амуніції.
-Так-так, дівочко моя, ти не тільки нових слів і виразів тут набралася, але й навичок у тебе, що у спецназівця стало, дійсно Зона нас змінила майже до невпізнання.
- Не кажи Віка, мені взагалі здається, що все минуле життя в стародавньому Римі не зі мною відбувалося, а з кимось іншим і я народилася відразу тут у Зоні, але чомусь вона мене одразу не злюбила. Натомість у барі у «свободівців» я улюблениця та частий гість, там бармен на прізвисько Ганжа чудові коктейлі робить із підручних засобів. Прикинь він у пиво або горілку чого тільки не додає від грибів сушених, до крові справжнісіньких кровососів. Ледве було заміж за нього не вийшла ...
– Те, що улюблениця зрозуміла, жінок тут не так багато! Але не зрозуміла, чого не вийшла заміж? Трясця його матері!
-Так цей чоловік хоч і веселун, але на снорка дуже схожий, особливо якщо на нього протигаз одягнути. Кілька разів над ним друзі так жартували. Він, чи обгорів чи в аномалію потрапив, ніхто не каже, але вся шкіра як після екземи, так і голова лиса ... бррр ... Так, а нещодавно ще один сталкер підкочував до моїх стегон, Флінтом кличуть. Прикинь на Великій землі обдурив і обікрав групу мисливців і тепер у лавах «Свободи» ховається від відплати. Ось прикинь - я така в гладіаторському прикиді, на весіллі та мій наречений у протигазі. Хахахахахахахах!
- А щоб тобі курка на ногу наступила! Так, подруго! Куди не кинь скрізь козли трапляються. Зате мені з мутантами пощастило, майже весь час трапляються на шляху. Неначе магнітом притягаю. Слава богам, що хоч аномалії поки що, обходять стороною...
-Ххахахахах! Не тільки тебе хочуть зжерти! Це тільки, здається, тут вони наче в інкубаторі - дуже багато і весь час різні, ось минулого місяця, я з групою розвідників вийшли за завданням на кордон із Радаром перевірити блокпост, він тоді ще Бар'єр захищав і лідером був сталкер Кеп. Так там переді мною таке чудовисько вискочило, що я в ступор стала, ні туди, ні назад, добре, що мої хлопці більш досвідчені не розгубилися з усіх стволів палити почали.
- Дідько лисий! Так, а на що воно схоже було? Невже в енциклопедії сталкера немає якихось фотографій чи малюнків?
- Нуууу... швидше за все на псевдогіганта тільки з двома головами, але не поряд на шиї, а прямо в плечах, одна вросла в іншу, чотири пари очей і моторошна зубаста паща брррррр... Мене ще потім довго трусило від побаченого. Регенерація божевільна, наші хлопці його лише гранатометами на атоми розпластали, а перед цим творіння нашого єдиного техніка Яру на клаптики порвала.
- Ти Лукер'я не жінка, а справжня книжка з пригодами!
- Іди під три чорти! Що так, то так! Потім ще один дикий випадок трапився. Буквально минулого тижня, в наш табір, що в Темній долині розташований, гон пішов з різних дрібних звірят: від тушканів і щурів до псевдоособок, плоті та диких кабанів. Ми тоді досить добре зміцнилися на старій фабриці та контролювали майже підходи до Звалища. На той час я вже непросто медиком була, але рядовим бійцем, який стріляє з усього, що під руку підвернеться.
-Стривай-но, а що це за хрінь така-плоть? Трясця його матері! Жодного разу на очі не траплялася.
-Та, там все просто – це мутовані свині, що зазвичай пасуться невеликими групами, поводяться не агресивно, але якщо їх багато, готові захищатися. Люблять влаштовувати засідки, причаївшись у кущах, вміють обминати аномалії, але в паніці можуть влетіти в пастку.
-Вибач що перебила, так що там далі? Чого тварюки на вас поперли?
- Ну, ми лише пізніше дізналися, що там за ними сильний контролер перебував на прізвисько Пастир, ніби справжнім проповідником до цього був. Жаль убити не змогли, прикинь він навіть псевдогіганта підняв під свій вплив.
-Чогось мені це нагадує. Чи не батько це Онуфрій, він же знищувач – Абаддон?
-Чого не знаю того не скажу! Я таких здоровенних навіть на картинках не бачила. Не знаю які там військові з людьми досліди проводили, але цей мутант запросто два бліндажі з кулеметами одними тільки лапами роздробив майже до щебеню. Багато наших тоді загинуло, поки цього монстра назавжди заспокоїли. Монстр навіть після того, як на мінне поле забрів і йому ноги посікло ще більше години чинив опір. Наш єдиний броньовик, що у військових конфіскували як консервну банку розкрив, а людей зжер, та не вдавився, погань.
Добре, що підкріплення з військових складів вчасно прибуло. Дуже шкода, що після тієї бійні один із передових загонів потім попрямував на завдання, зіткнувся з загоном «Боргу» і майже всі загинули. Гарні хлопці були: Лукаш, Скряга, Похмурий, Шуруп…
- Все подруга, заговорилися ми з тобою вже й ранок настав, давай снідати потім у «кущики» і висуватися. Головне нам як ти говориш - до чергового Викиду не потрапити, не хочу стати зомбі, вже краще відразу померти і не мучиться. До речі, весь час хотіла запитати ти, чому КПК (кишеньковий персональний комп'ютер) не носиш, дуже зручна річ. Я, на жаль, свій у болоті втопила, коли з кровососом розбиралася «в політиці партії та народу».
-Хахахахахх! Не завжди він допомагає подруга, хоча там крім рації, є карта Зони та датчик руху, лічильник Гейгера та записник, але більшість аномалій він не бачить. У мене їх уже два КПК втрачено на завданнях, а третій зомбі відібрав, точніше, він найпершим був, коли я від бандитів втекла.
- Як відібрав, підійшов та попросив? Прямо анекдот із життя! Вискочив як Пилип з конопель?
- Та ні, просто я саме по ньому маршрут розглядала в темряві, щоб до «свободівців» вийти, а цей мутант із кущів вискочив. Ну, я від переляку прилад упустила, та меч витягла. Зомбі загарчав немов собака, а він здоровенний був і навіть вкусити спробував, я його кілька разів кольнула та на дерево залізла. Тварюка хоч і тупа, але іграшку, що світиться, помітила, та й підібрала. Чи не бігати за ним по лісі було? Щоб його голові сто чортів приснилося!
- Справді правильний вибір! Я ось до речі ще одну байку сталкерську згадала:
«Впіймали «монолітівці» сталкерів: «чистонебівця», «долговця», і «свободівця» і кажуть: – Хто назве таке число, яке ми не знаємо – відпустимо, а решту розстріляємо на славу Моноліту – Свободовець: – 10000000000! Монолітівці: - Знаємо, розстріляти. Довговець: - 99999999999999999999999999! – І це знаємо, розстріляти. Чистонебовец: - Дохрена! - О, як?! Не знаємо. Вільний, тільки скажи, скільки це? сталкер: - Бачите на околицях Юпітера є вокзал Янів, а поряд рейки, а впоперек їх дерев'яшки? Бачите, вони такими цвяхами прибиті? Так йдіть і рахуйте їх, а коли буде: «А ну їх на хрін!», Так це лише половина.
-Хххахахахаахах! Хііхіхіхіхіхіхих! Справді й нам стільки ж тупотіти, до кінцевої мети! Чудово Вікторія, давай тихенько повз ту будівлю проберемося, аж надто зручна позиція для снайпера може бути. Звідси я бачу, там яр починається, якщо в аномалію не потрапимо, то можемо прямо до чорнобильської зони вийти, он дивись люба, недалеко труба видніється.
Енциклопедія сталкера
"Свобода"
Анархісти і шибайголови, які оголосили себе борцями за свободу на території Зони, і тому постійно конфліктують з армійськими підрозділами, військовими сталкерами та угрупуванням «Борг». Свободівці вважають, що інформацію про те, що відбувається в Зоні, не можна приховувати від людства, таким чином заперечуючи монополію урядових організацій на володіння тутешніми таємницями та чудесами.
«Свобода» відкрито конфліктує з угрупованням «Борг», члени якого вважають, що Зону потрібно знищити для порятунку світу. Ця війна є найбільшою біля Зони.
Плоть.
Свині, що мутували до невпізнання, одні з найнешкідливіших мутантів у Зоні. Домашні свині, що опинилися в Зоні, як і багато інших живих організмів, зазнали сильної мутації. Оскільки торкнулися гени, контролюючі процеси метаболізму, фенотип тварини різко змінився. У цих істот сформувався лускато-кістковий захисний покрив, значно збільшилася здатність організму до регенерації, ускладнилася нервова система. Як і звичайна свиня, плоть всеїдна, тому, будучи голодною, цілком може напасти на сталкера.
Кордон
Розташований у самій південній частині Зони. Є головним «входом» у ЧЗО, що робить Кордон є місцем інтересу військових, сталкерів-новачків та бандитів. По своїх краях повністю огороджений колючим дротом.
Склади
Армійські склади — прилеглі території до військової бази, перевалочний пункт на шляху до атомної електростанції та застава від хвиль мутантів з Радара.
Темна Долина
Рівнинна місцевість з покинутими спорудами та фермою, автозаправною станцією, невеликими заболоченими озерами та автомобільним мостом.
КПК (кишеньковий персональний комп'ютер)
Він же ПДА - мобільний пристрій, який носить практично кожен сталкер у Зоні. У КПК, крім рації, є: інтерактивна карта Зони, датчик руху, лічильник Гейгера, диктофон, годинник, будильник, камера та багато іншого. КПК може фіксувати кількість сталкерів у радіусі до п'ятдесяти метрів. Кожен КПК має унікальний код, знаючи який, можна відстежити пристрій.
Глава 14 Шлях додому
- Так-так, дурні люди, весь час себе царями природи відчуваєте, мовляв все вам підвладно, а головного не знаєте ...
Цей ваш віртуальний світ дуже давно створила більш розвинена позаземна цивілізація, яка має на це причини. В одному з варіантів цивілізація стародавніх богів створила симуляцію цього Всесвіту в своїх розважальних цілях. Тобто, щоб використовувати різні симульовані істоти та прожити зовсім інше життя. Інший варіант припускав, що це свідомі переживання людей є лише побічним продуктом розвиненої цивілізації древніх богів, яка намагається вирішити свої проблеми. Наприклад, екологічні, економічні чи енергетичні. Тобто творці можуть легко спостерігати, як симульована версія їх може вирішити ці проблеми. Якщо рішення буде знайдено, його можна використовувати у базовій реальності.
Але я - МОНОЛІТ впевнений, що час може йти набагато швидше в базовій реальності, тому мої творці можуть прожити кілька життів усередині цієї симуляції Зони, поки в реальній реальності пройде всього кілька годин...
-Слухай, а що ти про моноліт знаєш? Ось ми йдемо до нього щоб загадати свої бажання, а чого він собою представляє? Запитала Спартана у подруги, коли перед їхніми очима знову з'явилися труби ЧАЕС. Але Лукер'я не встигла й слова казати, як перед ними прямо з-звідки виник жахливого вигляду монстр, що тільки відокремлено нагадував людину, з жахливими відростками, що ворушилися на спині, жахливого вигляду кликами і довгими лапами з пазурами. Перехід від невидимості був майже миттєвим.
-Бережись ззаду кровосос! - крикнула войовниця і швидко вихопивши обидва мечі з-за спини кинулась на ворога. Професійне вміння колишньої гладіаторки не підвело і цього разу, помах і червоно – криваві щупальці не встигнувши торкнутися бойової супутниці, розлетілися шматтям у різні боки, другий подвійний помах і один из мечів увійшов по рукоятку в серце, а другий одним рухом зніс голову.
Але як тільки скиталиці відбігли подалі під укриття товстих стін адміністративних завдань, у переплетенні іржавих конструкцій, як на них напав новий «свіжоспечений» зомбі. Бо це було видно по неушкодженому тілу, швидким рухам кінцівок і практично цілій формі колишнього військовослужбовця. Амазонка двома рухами своєї холодної зброї вмить обрубала йому ноги, а на запитання чому не голову, відповіла:
-Спартана, подружка, розумієш, він зараз нам шкоди не завдасть, а на себе увагу різних голодних тварин обов'язково зверне, я вже так не раз робила. Ти про виконавця бажань запитувала, то наскільки я знаю — це якась установка в Саркофазі, що знаходиться в реакторній залі четвертого енергоблоку ЧАЕС. Але, на жаль, голубка моя, якщо хочеш почути мою особисту думку, то це більше схоже на сталкерську байку. Хоча є ціле угруповання ченців - «Моноліт», а вони свято в цю легенду вірять, то чому б цьому не бути?
Потім войовниці довго перечікували на небезпеку в напівпідвалі якоїсь напівзруйнованої будівлі, і Лукер'я тихо заспівала:
Ти мене на світанку розбудиш
Проводити необуту вийдеш
Ти мене ніколи не забудеш
Ти мене ніколи не побачиш
Затуливши тебе від застуди
Я подумаю Боже Всевишній
Я тебе ніколи не забуду
Я тебе ніколи не побачу
Не блимають очі, що сльозяться від вітру
Без надії, кольору вишні
Повертатися погана прикмета
Я тебе ніколи не побачу
І хитнуться безглуздою мовою
Пара фраз, що сюди залетіли
Я тебе ніколи не побачу!
Я тебе ніколи не забуду!
- Ось уже не думав подруга, що в тебе такі вокальні якості є, раніше чого мовчала і звідкіля такий смуток у голосі?
- Все дуже просто мила, скромницею я була весь цей час до цього проклятого місця за назвою - Зона, а зараз вона мене повністю змінила, як і всі довкола нас, включно з тобою. Хіба ти не побачила?
-Так, сонечко моє, ти маєш рацію! На жаль, у моєму характері багато що змінилося і мені це зовсім не подобається. Але ти не сказала, що то за пісня така?
-Це не пісня, а ціла рок-опера і звичайно ж про нещасливе кохання. Її часто в нашому барі прокручували, от і запам'ятала майже всі слова. А згадала я свого чоловіка - Максиміліана, твого рідного брата. Ось як він там вижив, чи ні? Потонув чи повернувся назад, а може його сюди теж занесло і незабаром ми обов'язково зустрінемося?
Після цих слів по щоках дівчини побігли сльози, а подруга обняла її за плечі та ніжно поцілувала у солоні губи. Але це був не поцілунок коханки, як у попередньому житті, це був поцілунок справжнього відданого друга.
-Заспокойся рідна, мені його теж не вистачає, але ми обов'язково звідси виберемося. Обіцяю! Нам аби до «каменю бажань» дістатися…
До того, як дві безстрашні героїні дісталися четвертого блоку Саркофага з ними трапилася ще одна дивовижна історія - напад величезного дикого псевдопса, але чомусь із захисними пластинами по всьому тілу. Але що найдивовижніше, він не розірвав дівчат на шматки, лише облаяв немов справжня собака, а потім обнюхав повітря, напевно вловивши знайомий запах і пішов геть. Більше того, на тому місці, де стояв чотирилапий мутант, виявився КПК, що світився неначе гірлянда.
Амазонка відразу підняла прилад і побачивши ствердний кивок Спартани, почала в нього тикати своїми тонкими пальцями, а на екрані відразу спливла інформація, що вже заблимала червоним світлом.
Спартана та Амазонка! Щоб обійти аномалії та мутантів, а потім вийти до Моноліту, слідуйте строго за вказаним напрямом!
Далі жовта миготлива стрілка вказувала шлях на карті і позначала їхнє місцезнаходження в реальному часі. Яскраво червоними точками також блимали всі небезпечні місця, включаючи аномалії та незліченну кількість мутантів. Супутниці подивились один одному в очі, та кивнули, з чимось явно погоджуючись. Потім вихопили свої мечі і попрямували до бажаної мети, дивлячись на екран ручного комп'ютера, де вже йшло розшифрування подальшого шляху та опис локацій:
Основні об'єкти ЧАЕС:
• Адміністративний будинок АБК-1 (йти нікуди не згортаючи, може вбити «електра»).
• Машинна (турбінна) зала, там 5 сильних «трамплінів».
• Басейни охолодження води 1 і 2 (напівпорожні, на дні розташована аномалія «кисіль»).
• Конденсатори циркуляційних насосів № 1-4 (між басейнами та турбінним залом, велика кількість зомбі).
• Насосні станції технічного водопостачання (між каналом та басейнами знаходиться 5 сильних аномалії «карусель»).
• Башта ревізії трансформаторів (рівно між конденсаторами ЦН № 2 та 3, головне місце полювання псевдогігантів).
• Маслогосподарство (посередині між насосними станціями технічного водопостачання висить удосталь гидота «палячий пух»).
• Кран КБ-674 (у 4-го енергоблоку, де небезпечно пустує полтергейст)
• Об'єкт «Укриття» (на місці 4-го енергоблока, місцезнаходження кристала – МОНОЛІТ).
• Енергоблок 1, 2, 3, 4 (нумерація зі сходу на захід, знаходяться з північного боку турбінного залу, встик з ним, попарно і поруч із вентиляційними трубами. Мешкання кількох груп агресивних снорків).
• Вентиляційна труба 3 та 4 енергоблоків (решітчаста сталева, там любить ховатися бюрер).
• Допоміжні системи реакторного відділення (встик із 3 та 4 енергоблоком, живе аномалія-рослина «папороть смерті»)
• Вентиляційна труба 1 та 2 енергоблоків (цегляна, з північного боку турбінного залу, на деякій відстані від енергоблоків 1 та 2, між азотно-кисневою станцією та двома круглими сталевими ємностями).
• Трубопроводи (24 «воронки» майже протягом усього шляху).
• Сховище твердих та рідких відходів ХЖТО (на одній лінії із західним торцем турбінного залу та краном, на північ від них, там розташований «ліфт»).
• Сховище відпрацьованого ядерного палива (біля північно-західного кута забору станції сховано 2 унікальних потужних електричних аномалій.).
• Азотно-киснева станція № 2 (довга будівля, що стоїть вздовж турбінного залу, на перетині ліній від центру турбінного залу, цегляної труби 1 та 2 енергоблоку та північної стіни енергоблоків 3 та 4 розташоване лежбище кровососів).
• Дизель-електростанція № 2 (поруч із азотно-кисневою станцією, дивиться торцем на турбінний зал, на перетині ліній від центру турбінного залу та ХЖТО живе сильний контролер).
• Сховище рідких відходів (шість круглих бетонних ємностей, на одній лінії з енергоблоком № 2, там чекає аномалія «Тесла»).
• Завод з переробки рідких радіоактивних відходів (біля північної стіни паркану станції, на одній лінії з енергоблоком № 2, знаходиться безліч «жарок»).
• Корпус переробки скидних вод (прямокутна будівля, встик із сховищем рідких відходів, є потужне «псі-поле»).
• Пристрій придушення активності інертних радіоактивних газів УПАК (квадратний будинок, встик кутом із корпусом переробки скидних вод, там часто літає аномалія «комета»).
• Дизель-електростанція № 1 (на одній лінії з корпусом переробки скидних вод та енергоблоком знаходиться будка з химерою та її виводком).
• Азотно-киснева станція № 1 (будівля форми літери Г, стоїть на перетині ліній від цегляної труби 1 та 2 енергоблока та північної стіни енергоблока № 1, знаходиться потужний телепорт).
Вже за кілька хвилин, почався суще ПЕКЛО, де кожен метр був пов'язаний з подолання аномалій та атакою різноманітних мутантів, які лізли з усіх щілин і нападали без попередження…
Енциклопедія сталкера
ЧАЄС
Перша катастрофа сталася о 01:23 26 квітня 1986 року внаслідок потужного вибуху ядерного реактора у четвертому енергоблоці. Через радіоактивний попіл, що поширився скрізь, уряд Радянського Союзу був змушений провести термінову евакуацію всіх жителів з прилеглих населених пунктів, у тому числі і з міста Прип'ять. Територія в радіусі 30 кілометрів від ЧАЕС була повністю оточена військовими, які перетворили її на строго охоронювану зону повного відчуження.
Після будівництва саркофагу над зруйнованим енергоблоком експлуатація ЧАЕС відновилася. Через наявність потужного безперебійного джерела енергії та малонаселеної місцевості починають проводити різні наукові дослідження та експерименти, а також створення лабораторій «X» на території Зони.
10 червня 2006 року о 14:33 на ЧАЕС відбувається інцидент невідомого характеру, що породжує аномальну Зону (друга катастрофа). Експеримент виходить із-під контролю. З генераторів, розташованих поруч із станцією, починає виходити невідома енергія інформаційного поля Землі. Більшість людей, які перебувають на території відчуження в цей момент, миттєво гинуть. У різних місцях Зони з'являються різноманітні аномалії, які при взаємодії з навколишніми предметами виробляють артефакти — дивні утворення з незвичайними можливостями.
Незабаром Зону починають заселяти люди, які прийшли сюди по артефакт. Вони називають себе сталкерами. Серед сталкерів поширюються легенди про Моноліт — кристал з інопланетного світу або з іншого виміру, що виконує будь-які бажання. З чуток стає зрозуміло, що Моноліт розташований усередині зруйнованого четвертого енергоблоку в ЧАЕС. Сталкери прагнуть потрапити туди, щоб просити у Моноліта виконати власні бажання.
Глава 15 Випробування на міцність
Дорогою ще довелося битися з мародерами-зомбі, незрозуміло яким чином, потрапили на цю територію. Довелося порубати найшвидших, а потім сховатись біля підніжжя розбитої водонапірної вежі. Адміністративну будівлю з тріснутими стінами і «електру», всередині, що шукала сій потенційний видобуток-жертву, вони пройшли без наслідків, як і турбінний зал, де явно щось розривали на частини, численні «трампліни», але дівчатам це було абсолютно нецікаво.
-Як думаєш, хто нам такий подаруночок із КПК підкинув, може це хитра пастка? - Запитала Лукер'я у своєї подруги. Насторожено озираючись на всі боки.
- Думаю, що в цій Зоні все може бути, але вибору особливого в нас і немає, не «трави душу» голубонька. Щоб твоїй голові сто чортів приснилося! Дивись, там за схемою басейни охолодження води позначені, не хочу, щоб ми з тобою в «киселі» розчинилися, бачила я нещодавно подібне, навіть артефакт там підібрала.
На щастя для мандрівників, в цю аномалію вони не потрапили, зате між басейнами і турбінною залою на них вискочив цілий натовп явно голодних зомбі.
Дві войовниці билися дуже вміло, здавалося, що їхні крихкі тіла вдосталь наситилися нелюдською силою воїна-берсеркера, який не знає пощади для своїх ворогів. Прикриваючи один одному спини, обидві дівчата обертали мечами немов млин своїми лопатями, рубаючи незліченну кількість голів та кінцівок. Кожен пройдений метр до своєї кінцевої мети був усіяний тілами вбитих ворогів. Обидві подруги боролися не за гроші, а за совість та можливості дістатися «каменю бажань». Тому що в обох бажання було однаковим – повернуться назад у свій світ до своїх рідних людей.
Можливо, їм не вдалося б просунутися далі, але на щастя відступаючи до насосних станцій технічного водопостачання, залишки ненаситних зомбі стали потрапляти в гравітаційну аномалію «карусель», з ефектом підняття в повітря будь-якої істоти і з подальшою розкручуванням, на величезної швидкості. Далі цій пастці більше підійшла назва «м'ясорубка», бо те, що розліталося на кінцевому етапі, крім як фаршем не назвеш.
А ось у вежі ревізії трансформаторів їм справді довелося дуже туго, бо там було улюблене місце полювання псевдогігантів. Чому їх тут зібралося так багато, хоча вони по суті вони одиночки, відповіді не було. Подруги вкотре лише приречено переглянулися і з люттю кинулися на ворога. Бій був страшний, кожна з войовниць уже отримала кілька потужних ударів лапами по тілу, але завдяки гладіаторським обладункам кістки були цілі, а ось дух мало не вилетів. З рваними ранами і почуттям ненависті, войовниці зуміли пробитися в сусідню будівлю олійного господарства, при цьому сильно обпікшись «пекучим пухом». Вузький прохід у стіні вдалося завалити бетонною плитою і нарешті перепочити.
Вже, здавалося, всі неприємності позаду, але доля-лиходійка знову піднесла черговий сюрприз в особі духу - «полтергейсту». Цей напівлюдський обрубок, на відміну від першого знайомця що був у в лісі, кидатися предметами в них не став, а одразу спробував підсмажити дівчат. Спочатку створивши локальні стовпи полум'я, навколо себе, а потім кинувши в скиталиць кулясту грудку вогню.
-Бережись Віка! - Крикнула Лукерья і всім своїм тілом закрила подругу від смертельної небезпеки. Яскравий спалах увійшов у тіло, пробігшись по кінцівках і зник у бетонній підлозі, а дівчина, скрикнувши від болю, впала на спину без жодних ознак життя.
- В сраці більше розуму маю, ніж ти в голові! Ненавиджу вас тварюки! Усіх вас ненавиджу! Насрав у торбу та й ся гонорує! Вб'ю кожного, але дістануся до МОНОЛІТУ, щоб розбити цей камінь ущент! - загорлавши на всю силу своїх легень, Спартана почала так розмахувати мечем, що його майже не було видно. Але зрештою гостра сталь смертельним вихором врізалася в цей напівпрозорий потік енергії синьо-фіолетового кольору, що нагадував людське тіло без ніг. Дике виття і лахміття, що розліталося на всі боки, літало над підлогою тварюки, підтвердили, що вона дуже вразлива для холодної зброї, особливо в в умілих руках. За кілька хвилин «полтергейст» повністю розчинився, а войовниця кинулася рятувати свою подругу.
-Мила, прокинься! Порошу не кидай мене! Мені так потрібна твоя допомога, - шепотіли губи дівчини, а по щоках котилися сльози. Піднявши подругу на руки, вона винесла її на свіже повітря, але раптово завмерла, відчуваючи спинним мозком небезпеку ззаду. Бережно опустивши свою ношу в траву, гладіаторка розмахнулася мечем і вдарила на розмах, але меч розлетівся на шматки, наче він був із каменю. До болю знайомий голос, трохи заїкаючись, промовив:
- Кріскентія, люба моя сестричка, ти, як завжди, на висоті! За винятком того, що мене не можна вбити, бо я давно мертвий, а те, що ти бачиш – плата за ваш порятунок з Лукрецією!
-Максиміліан як я рада що ти живий ... постривай, як мертвий? Ти що, також зомбі?
-На жаль, тут багато не є те, чим здається! Я тут уже більше року і знаю багато чого, що з вами сталося, але, на жаль, ця невелика територія поблизу МОНОЛІТУ, міцно мене тримають під замком. Хотів допомогти, ще як ви тільки з'явилися, але далі, ніж на кілька сотень метрів відійди від «каменю бажань» не можу… втрачаю сили та свідомість…
Вікторія кинулася обіймати свого брата, бажаючи його поцілувати або хоча б зняти ненависний гладіаторський шолом, який повністю закривав йому обличчя. Але чоловік випередив її, попереджаючи виставивши руки і вигукнув:
-Стій на місці, дівчинко моя! Тобі не сподобається те, що ти побачиш, все моє тіло дуже змінилося, як і обличчя. Поки що вдалося зберегти лише голос і думаю, що ненадовго. Ти ж знаєш, як сильно Зона змінює все живе особливо людей. Комусь лише характер, а комусь, як мені – цілком зовнішність. Повір я ні про що не жалкую, особливо коли пригнув за борт щоб тебе врятувати.
-Але чому ти опинився саме в такому вигляді і значно раніше, ніж я та твоя дружина Лукреція?
-Знаєш мила, це перше що я запитав у Моноліту, а він мені просто відповів:
- Максиміліане, є речі поза вашим розумінням, бо ми всі живемо в симуляції і той, хто її створив вправі робити все що, завгодно не пояснюючи причин? Ті, кого ми називаємо богами, дуже давно грають у свою власну гру лише за їх малозрозумілими для більшості людей правилами. Ви тут у Зоні всі мої діти, а я творіння згори! Прийми це смиренно чи помри назавжди!
-Брате, то чому ж ти не побажав повернутися до нас назад до стародавнього Риму?
-Улюблена сестричка, тут все більш ніж просто - при переміщенні сюди, я відразу ж потрапив у жахливу аномалію, яка змінила мене до такого стану. Єдиною думкою і бажанням було не померти, а допомогти вам вибратися з цієї колотнечі. Адже я добре бачив, як вас забирає вогняний вихор у портал переміщень. Після всього пережитого без вас моє життя нічого не коштувало, а доля дала можливість хоч чимось допомогти.
-Так, ти попросив у «каменю бажань» наш порятунок? Про себе, як завжди, забув?
- Так, не до того було, але в тієї субстанції своєрідне почуття гумору. МОНОЛІТ багато мені розповів, але, на жаль, у нас дуже мало часу. Ви повинні дійти до кінця випробувань і тоді він виконає свою частину договору - повернути ваше колишнє життя, а значить і моє власне.
-Милий братику, ми дуже постараємося, а якщо не вийде?
-Краще про це навіть не думати! Улюблені мої, йдіть тільки вперед за картою КПК. Я вже зачистив усі енергоблоки від скупчення снорків та надійно сплюснув пару бюрерів у вентиляційних трубах, але далі йти вже не можу! Втрачаю життєве підживлення від цього проклятого каменю.
-Все йди, не рви душу! Ми точно дійдемо і обов'язково зустрінемося!
- Запам'ятай головне - вам потрібно пробратися до об'єкта зі східного боку, тому що західна частина вся усіяна непрохідними аномаліями, і вони часто змінюють своє місце розташування.
-Стривай-постривай, а мені зараз що робити з твоєю дружиною, вона хоч жива?
-Не хвилюйся, моя улюблена Лукреція-Лукер'я міцний горішок, з потужним артефактом «полум'я», а потік вогню лише привів її до безпам'ятства. Ось візьми цей пляшечку зі зіллям, воно і ваші опіки вилікує і проти радіації допоможе, сам перевіряв, коли ще людиною був - дуже потужний стимулятор. Не повіриш, але його якимось незбагненним дивом створили на основі артефактів «мамині намисто» та «душа».
-Тобі ці ліки Моноліт виділив? Псевдопса у броні, з КПК він теж підіслав?
-Та ні, від цієї тупої голограми, снігу взимку не дочекаєшся! Собаку я недавно витяг з «м'ясорубки» і трохи підлатав, назвав Руфін, на честь нашого дядечка. Ось що дивно – на мені досі зберігся ваш чарівний запах, і пес дуже швидко вас знайшов. Ну, а все інше, я в одного загиблого сталкера знайшов, не дійшов бідолаха до своєї мрії. Пробач, але будити мою дружину поки не будемо, я не хочу, щоб вона мене бачила в такому стані… прошу, навіть нічого не говори про мене, то тільки гірше буде…
-Максиміліан прошу тебе, вона так довго тебе шукала. Дідько лисий!
- Ні! Хочу на прощання подарувати вам обом захист від радіації, ви її тут нахапалися. Візьми собі «міхур», а на Лукрецію одягни «нічну зірку», вона більше тебе тут буде. Як ви взагалі без артефактів весь цей час обходилися? Так, мало не забув, ось вам ще по шматочку «слюди», вона зменшує поразку від аномалій «іржаве волосся» та «пекучий пух» і відлякує малих хижаків. Тільки не забудьте потім її позбутися, бо при тривалому носінні, опромінення цих каменів призводить до того, що будь-яка подряпина стає смертельно небезпечною, через прискорені кровотечі.
- Максиміліан зупинись, будь-ласка, не зникай ми будемо тебе любити у будь-якому вигляді та стані!
-Не треба зайвих слів кохана сестричка, я сам цього не хочу! Намагайтеся все виправити, раз у мене не вийшло! МОНОЛІТ- це навіть не камінь, як його називають, а кристал, точніше його голограма. Але суті справи це не змінює — породження хаосу, як і його творці. Переконаний, що він харчується не тільки людською кров'ю, а й емоціями, болем, страхом. Я багато разів бачив чужі смерті, особливо після відключення Випалювача мізків — комплексу антен, що колись перекривали полями пси-випромінювання проходи до Центру Зони. Тоді військові зробили найбільшу спецоперацію із захоплення атомної електростанції. На території ЧАЕС, а у небі з'явилося кілька бойових гелікоптерів, а з БМП (Бойова Машина Піхоти) висадився численний десант. Солдати з вогнепальною зброєю тоді вплуталися у важкий бій із «монолітівцями». Користуючись зручною нагодою у бій вступило угруповання «Борг», «Свобода» та «Чисте небо», кожна зі своїми лише їм відомими цілями. Але, на жаль! Пізніше через раптовий Викид операція закінчилася повним провалом і смертю більшості людей, які брали участь у цьому. Про кількість вбитих на той момент нещасних мутантів, я просто промовчу... Трясця його матері!
-Ти шкодуєш тварин, які намагаються вбити все живе в Зоні?
-Так, дуже шкодую, зрозумій сестричка просту істину - вони такі ж нещасні створіння, як і ви і теж хочуть вижити, а цей голографічний кристал просто любить грати чужими долями, особливо в чужих світах. Я багато чого дізнався, перебуваючи в ув'язненні «каменю бажань» і ще більше зрозумів, особливо як обох люблю, а це почуття робить справжні чудеса.
-Почекай не йди, дай я на тебе подивлюся! Щоб тебе підняло і гепнуло!
-Ну добре сестричка, сподіваюся у тебе сильна психіка, раз ти дійшла сюди. Але благаю нічого не кажи моїй дружині. Не хочу, щоб вона знала, на що я перетворився. Та ще одне – не потрапіть у «папороть смерті», що росте у допоміжній системі реакторного відділення у стику між 3 та 4 енергоблоком. Це він мене так спотворив! Ходімо до пожежного озера, та тепер справжнє, заросле болото з'явилося, нас ніхто не побачить, тільки прибери меч від мене подалі, чи мало чого трапитись може.
Після цих слів колишній гладіатор Максиміліан, а нинішній раб псі-установки, створеної «О-Свідомістю», сильно хитнув головою, скидаючи свій бойовий шолом і перед Спартаною з'явився моторошний монстр, що нагадував якусь жахливу рептилію людиноподібної форми.
Енциклопедія сталкера
«Бульбашка» — рідкісний артефакт хімічного походження. Артефакт являє собою кілька поєднаних порожніх утворень органічної природи. Виділяє газоподібну речовину, здатну нейтралізувати радіоактивні частки в організмі людини.
"Полум'я" - рідкісний артефакт термічного походження. Сферичне напівпрозоре утворення вогняного кольору, що має оранжеве свічення. Утворюється у зонах підвищеної термальної активності. Має сильне випромінювання в інфрачервоному діапазоні, що прискорює процеси метаболізму в організмі власника: рани, гояться буквально на очах. Зважаючи на велику рідкість, вартість даного артефакту вкрай висока. Радіоактивний.
«Нічна зірка» – рідкісний артефакт гравітаційного походження. Цей чудовий артефакт формується аномалією трамплін. Використання артефакту потребує нейтралізації смертельного радіоактивного випромінювання.
"Слюда" - рідкісний артефакт хімічного походження. Аномалія здатна породити такий артефакт за рідкісного, екстремального набору фізичних умов. В результаті виходить напівпрозорий твердий об'єкт. Артефакт дорогий та рідкісний. Носіння артефакту на поясі значно зменшує поразку від аномалій «іржаве волосся» та «пекучий пух» і відлякує хижаків, проте при тривалому носінні призводить до того, що будь-яка подряпина стає смертельно небезпечною через прискорені кровотечі.
"Мамине намисто" - рідкісний артефакт невідомого походження. Освіта, що складаються з 2-х ліній зі скріплених один з одним кульок і з'єднаних тонкими паличками, що виходять із осьового стрижня. Має сіро-коричневий колір та жовто-оранжеве свічення.
"Душа" - особливо рідкісний артефакт гравітаційного походження. Напівпрозора сферична освіта, що складається з ядра зелених відтінків, оточеного темно-синьою субстанцією, та склоподібної оболонки. Має блакитно-зелене свічення.
Глава 16 МОНОЛІТ та його бажання
-Лукреція прокинься, нам треба терміново йти, тут вже зовсім недалеко залишилося, випий ці ліки, одразу легше стане, я вже його прийняла, - бризкаючи водою з похідної фляги, Вікторія тормошила свою подругу і вже була зібралася звалити її до себе на плече як та очуняла.
- Бодай тебе качка копнула! Щоб усі тварюки Зони здохли, а МОНОЛІТ на шматки вибухнув! Висерки, йдіть до біса! боляче як, не чіпай мене, всю душу витрусиш. Що це було? Хрінь якась що вогнем стріляє, а точнісінько згадала – полтергейст. Ну, сподіваюся після знайомства з тобою він набагато гірше виглядає, ніж я? - з цими словами дівчина насилу встала, а знайшовши під ногами поламаний меч та здивовано запитала:
-Хахахахахаххаха! Бодай би-м тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала-м тя нещастя породити! Це ти таку гарну річ об цього монстра зламала? Молодець подруга, нічого не скажеш, а куди нам зараз іти? І скажи на милість, чого на мені різної незрозумілої хріні, натикано?
-Не говори зайвого, це захисні амулети, випадково знайшла, краще подивися в КПК, він зараз показує нам правильний шлях на схід, а ми знаходимося неподалік сховища відпрацьованого ядерного палива та інших шкідливих відходів. Так, далі стрілка показує прямий шлях до азотно-кисневої станції… тут вказано, що там може бути контролер.
До самої станції обидві мандрівники дісталися дуже швидко, обійшовши майже всі пастки і навіть деяких дрібних хижаків Зони. Значиться отримані в подарунок артефакти, дійсно допомогли. На жаль, наприкінці їхнього високо аномального шляху, ще чекали голодні кровососи, а продираючись крізь очерет колишніх басейнів-охолоджувачів довелося відбити натиск від десятка снорків, і ще якоїсь слизової гидоти, що намагалася вкусити за ноги… Лише завдяки потужному зіллю, що надав Максиміліан, дівчатам вдалося розкромсати нападників і буквально на атоми розкласти майже всіх інших тварин, хоча деякі й намагалися втекти, застосувавши режим невидимості. Але войовниці бачили їх наскрізь і завжди вражали підступного ворога. Вбити всіх не вдалося, та й мети такої не було. Дівчатам необхідно було пробитися на дизель-електростанцію, де на них уже чекав черговий мутант-контролер. На їхню біду майже вся площа цієї радіоактивної будівлі була напхана різними тварюками і здебільшого людськими зомбі.
-Зачекався я вас, любі мої гості! Проходьте не соромтеся, моя паства вас не чіпатиме! Прошу не лякайтеся, проходьте і заберіть свої мечі, вони виводять із рівноваги моїх вірнопідданих.
-Стривай-но, ти ж Абаддон-знищувач і колишній священнослужитель-Онуфрій? - з подивом у голосі скрикнула Спартана, і перша сховала свою зброю.
- Що так, то так! Люба моя дівчинко, я ж казав, що ми ще зустрінемось і що шляхи Господні несповідні? Я чув про ваші ратні подвиги, вся Зона гуде, молодці нічого не скажеш. До речі, ти пам'ятаєш Вікторіє, прохання мого побратима, а за сумісництвом «барона» снорків? Бачу, по очах, що не забула, так і в мене буде одне єдине побажання – щоб ти також повернула у моєму минулому житті все назад. Впевнений Моноліт тобі не відмовить. На жаль, через якісь причини мене до себе він не допускає, а ось допомагати іншим не заборонить. Як і вашому улюбленому гладіатору.
-Що, Максиміліан тут? Відведіть мене до мого чоловіка! - закричала майже істерично Лукреція, але коли натовп зомбі, що оточує пастиря, заворушився в явній агресії, та відразу замовк.
- Тихіше моя хороша, я ж кажу тут все дуже тендітно і хитко, я так зрозумів, що твоя подруга тримає дещо в секреті. Ну, значить на те є серйозні причини, я теж нічого не скажу. Адже ви не перші хто сюди дістався. Ось начебто нещодавно, добре пам'ятаю, коли бачив першопрохідців Зони - з усіх вільних ходоків, крім «монолітівців» звичайно, сюди проникли лише троє сталкерів: Стрілець, Ікло і Примара, що з ними потім було не скажу. Чи то загинули, чи «камінь бажань» повернув їх додому, але спробувати щастя вам все одно треба…
Ще пам'ятаю, як під час великої війни угруповань у вересні 2011 року, на ЧАЕС прорвався великий загін угруповання «Чисте небо». Ці анархісти пройшли майже всі аномалії в обхід Випалювача мізків через місто Лиманськ, як і ви. Але потім частина згинула у занедбаному шпиталі, а частина в підземеллях Прип'яті. Знову-таки тоді до МОНОЛІТУ сталкер Стрілок, дістався, але чого він там випросив, так ніхто й не знає, як і те, куди він потім подівся? Хтось вважає, що цей кристал — розробка вчених «О-Свідомості», а хтось — це об'єкт позаземного походження, і ми всі тут піддослідні «кролики». Час покаже та все розставить на свої місця. Скажу лише одне – йдіть із Богом, навіть якщо ви в нього не вірите…
Перехрестивши їх насамкінець, пастир поцілував кожну в лоб і шепнув:
-Мої брати та сестри частково розчистили вам шлях, та на жаль, частина назавжди загинула у сховищі рідких відходів, бо там розрядилася «тесла», а частина згоріла в «жарках» на заводі з переробки радіоактивних відходів. Навіть їхні жалюгідні залишки затягнув у себе «ліфт». Нехай загибель цих створінь буде недаремною! Я вірю в їхні безгрішні душі.
Дівчата лише кивнули на подяку і попрямували на вихід. Протягом години їм якимось дивом вдалося подолати майже всі перешкоди і навіть не піддасться впливу «псі-поля» у корпусі переробки скидних вод. А потім не потрапити під аномалію «комета», що випалювала все живе у прямій видимості і де знаходився неробочий пристрій придушення інертних газів.
Коли до їхньої мети залишилося всього нічого, то на тернистому шляху, в тунелі дизель-електростанції з'явилася величезна химера, що скалила гострі зуби з двох голів одночасно. Лукреція мовчки зняла шолом і відкинула убік меч, а потім тихо сказала:
-Не ворушись Кріскентія, я пізнала цю звірюгу, у неї шрам від опіку на спині, це вона практично при мені народжувала в тій каналізації. Я просто впевнена, що вона мене пам'ятає і нас тут більше не чіпатимуть. Я останній шматок м'яса їй тоді залишила.
Після чого безбоязно підійшла до грізної хижачки і акуратно доторкнулася до пащі, що густо капала від слини. На подив подруги, химера лише злісно рикнула, а потім сталося зовсім неправдоподібне - тварюка лизнула дівчину в щоку і забралася назад у вузький лаз стіни, де вельми шумно верещав виводок дитинчат.
У будівлі азотно-кисневої станції скиталицям довелося стати в центр «телепорту» і нарешті потрапити в місце, яке шукали – об'єкт «Укриття». Там на величезній площі знаходився дивовижний кристал, що світився, неначе мерехтлива голограма, та переливався всіма кольорами веселки поперемінно, а голос ченців, що стояли позаду, монотонно вимовили:
- ВИ ПРОЙШЛИ ВСІ МОЇ ВИПРОБУВАННЯ І ДОВЕЛИ, ЩО СПРАВЖНЯ ДРУЖБА І СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ ТВОРИТЬ ЧУДЕСА! НЕ БУДУ ЗАБИРАТИ ВАШ ЧАС, БО ЦЕ В НИЦІШНІЙ СИТУАЦІЇ ВЕЛЬМИ НЕЛЕГКО, ЯК І ТРИМАТИ ПОРТАЛИ ПЕРЕМІЩЕННЯ У ПРОСТОРІ ТА ЧАСІ! БАЖАННЯ «БАРОНІВ» ЗОНИ ТЕЖ ВИКОНАЮ! ПОВЕРТАЙТЕСЯ ТУДИ, ДЕ ВАМ БУДЕ НАЙКРАЩЕ!!!
Пролунав оглушливий громовий розряд, навколо заіскрилися яскраві блискавки, повітря виявилось густішим, стало важко дихати. На всій території Зони розпочався черговий потужний Викид, а на місці голографічного кристала – моноліту, виник яскраво-червоний вихор порталу переміщень…
Корабель купця Маммія вже наближався до нових непізнаних земель Єгипту. Мандрівники ще не вирішили залишатися їм тут або через Єрусалим податися в не завойовані ще римською імперією землі Аравії. Раптом над ними почали згущуватися хмари. Пролунав постріл грому, блиснула блискавка.
Сильний вітер і хльосткий дощ змусив Максимілліана з Лукрецією опуститися в трюм. Дядечко Руфін, болісно морщачись і потираючи область серця рукою, мовив племінниці:
- Кріскентія, доню, щось у мене на душі неспокійно. Відчуваю лихо, ходімо сховаємося від стихії...
Енциклопедія сталкера
Моноліт
Псі-установка, створена «Про-Свідомістю» для відвернення уваги сторонніх осіб, які потрапили всередину Cаркофагу. Її метою є заманювання людей за допомогою штучної слухової галюцинації з їхньою подальшою смертю. Сам кристал є голограмою, її джерело невідоме.
Телепорт
Дуже рідкісна аномалія, здатна переміщати тіла, що потрапляють до неї, в певні точки на території Зони. Є кілька типів цієї аномалії, що відрізняються один від одного зовнішнім виглядом та проявом властивостей.
Телепорти притаманні північній частині Зони. Аномалію не реєструють детектори - виявляється по звуку, що гуде, або за спотвореннями в повітрі. Виглядає як біла витягнута спіраль або вирва, яка безперервно пульсує. Потрапивши до них будь-якого предмета телепорт переносить їх у певну точку. Багато телепортів пов'язані між собою і перебувають у багатьох місцях, де без їхньої допомоги неможливо безпечно перебратися далі, наприклад: на зруйнованих ділянках мостів над грунтом, що фонить, на території ЧАЕС.
Псі-поле
Область пси-випромінювання, що завдає шкоди здоров'ю та викликає зорові та звукові галюцинації; часто зустрічається поряд з аномаліями «електра».
Комета
Рухлива вогненна аномалія що переміщається замкнутими траєкторіями. Являє собою вогненну кулю невеликого діаметру, за якою тягнеться хвіст з того ж вогню. Переміщається по замкнутих вертикальних траєкторіях, що не змінюються, з постійною швидкістю. У межах трьох метрів завдає сильної термічної шкоди.
Тесла
Рухлива аномалія електричної природи, що переміщається замкнутими траєкторіями. Фактично, «Тесла» є «електрою», яка може швидко літати заданою траєкторією. Зустрічається в основному в замкнутих просторах з високою аномальною активністю. Артефактів не виробляє, за своєю суттю є провокатором електромагнітних імпульсів, через які прилади починають давати збої в роботі або взагалі відключатися.
Ліфт
Гравітаційна аномалія, у межах якої слабшає земне тяжіння. Поступово дрейфуючи в ній протягом декількох секунд, можна вибратися з неї. Також затягує трупи. Цілком невидима для людського ока. Потрапити в аномалію можна, часто, тільки з розбігу, інакше вона виштовхуватиме з аномалії назад. При малому прискоренні на виході з аномалії вона може затягнути назад.
Електра
Аномальна пляма діаметром близько 10 метрів, що накопичує статичну електрику. Потривожена аномалія вибухає десятком міні-блискавок, причому поразка струмом для будь-якої живої істоти майже завжди смертельно. Характерною особливістю «електри» є видиме над нею вдень блакитне світло. Вночі легко можна знайти будь-якими видами детекторів або за допомогою кидання металевих предметів. Утворює шість видів артефактів: «Бенгальський вогонь», «Спалах», «Місячне світло», «Батарейка», «Пустик» та «Сніжинка»
Бюрер
Істота гуманоїдного типу, з гіпертрофованими рисами обличчя, одягнена в чорний плащ із каптуром. Маленького зросту, пересувається досить швидко, але незграбно. Боїться яскравого світла, тому живе лише у темних та похмурих підземеллях та печерах. Живиться трупами.
Практично вони не можуть тримати під контролем звуки, що видаються собою: якщо Ви не чуєте бурмотіння бюрерів — значить, їх там просто немає. Можуть видавати звук, схожий на людський голос або плач дитини як приманку.
Хімера
Четверонога істота з двома головами, одна з яких недорозвинена. У химери дубльована система внутрішніх органів (у тому числі і мозок, але один, як і голова, недорозвинений), що дозволяє їй легше переносити травми – якщо їй зашкодити одне серце, інше продовжуватиме функціонувати. Відсутня центральна кровоносна система. Все тіло пронизане капілярами, при пораненнях це дає химері великі шанси вижити, незважаючи на втрату крові. Мутант здатний швидкої регенерації як невеликих подряпин, так і пошкоджених кінцівок. Як зброю використовує величезні пазурі на передніх лапах. Хімери жахливо сильні, вправні та хитрі. Цей вид мутантів є одним із найнебезпечніших у Зоні.
Спасибо за чтение
Вернуться к книге
