Лісова красуня 2026
Замість передмови
Ця книга БЕЗКОШТОВНА і не може ніким використовуватись для продажу.
©Усі права належать Ганні Рось.
Ілюстрації автора в обробці ШІ від ChatGPT4.
Народження дочки
В одному старовинному замку жила щаслива родина. У відважного лицаря і його молодої дружини-красуні народилася маленька дочка. В її честь батько посадив у парку перед замком молоду модрину і прикрасив її яскравими стрічками.
Увійшовши в замок і піднявшись в покої дружини, лицар сказав:
- Нехай як ця модрина тягнеться до світла, так і наша донечка розквітає, як квітка, чиста і благочестива. Нарікаю її ім'ям Агнес.
Ізабеллі, матері Агнес, дуже сподобалося ім'я дочки. Вона поцілувала свою маленьку доньку в лоб, поправила шовкові пелюшки і передала доньку чоловікові, відважному лицареві Річарду. Він також поцілував свою донечку.
- Бережи її, Господи, - сказав лицар, - нехай життя Агнес буде щасливим і довгим. Амінь.
Лицар поклав крихітку в її м'яке ліжечко і малятко мирно заснуло.
- Скоро королівський турнір, найхоробріші лицарі зберуться, щоб позмагатися в силі, - сказав Річард дружині.
- Але наша донечка така маленька, я не зможу поїхати з тобою, - відповіла Ізабелла, - може, в цей раз ти залишишся з нами?
- Я не можу залишитися. З вами будуть наші вірні слуги. Я повинен їхати, інакше король може засумніватися в моїй відданості. Не забувай, що цей замок нам пожалував сам король.
- І ти не забувай, коханий, що цей замок тобі подарував король за твою багаторічну вірну службу, - зауважила Ізабелла.
- Якщо всі лицарі будуть сидіти вдома, то хто буде захищати короля? Хто буде захищати християн від нападів, захищати слабких і бідних? Адже ми повинні бути згуртованими, як один кулак, - переконував дружину Річард.
- Добре, добре. Наговорив сім мішків гречаної вовни, - посміхалася Ізабелла.
Адже вона добре знала, що ніщо не може зупинити гаряче і віддане серце відважного лицаря.
- Ну що ж, якщо треба - їдь, - продовжувала Ізабелла. - Але ми з маленькою Агнес будемо за тобою сумувати!
- Все буде добре, не помітиш, як я повернуся, - жартував Річард.
За тиждень все було підготовлено до майбутнього походу. Збруя коней виблискувала на сонці, лицарська зброя і обладунки були вичищені і блищали, одяг випрасуваний. Лицар Річард поцілував красуню-дружину, крихітку Агнес, стрибнув у сідло і з групою вірних зброєносців відправився на королівський турнір.
З Ізабеллою і Агнес залишилися вірні слуги. Серед них був садівник Сандор з його дружиною Розою. Роза працювала на кухні, але часто залишалася у покої Ізабелли, щоб побавити маленьку Агнес. Своїх дітей у Рози і Сандора не було, тому Роза душі не чула в маленькій Агнес.
Лицарський турнір
На королівський турнір з'їхалося багато людей. Одні приїжджали, щоб брати участь в турнірі, в інші, щоб подивитися і повеселитися, а торговці, щоб продати якнайбільше товару.
Разом з Річардом приїхав його вірний зброєносець - юний Тоні. Не дивлячись на вік, Тоні був відважним воїном, свій вільний час він присвячував тренуванням. Він добре володів списом і мечем, був спритним і моторним.
Перед основним днем змагань король доручив провести змагання юних зброєносців. Річард вирішив, що Тоні вже готовий брати участь в цьому змаганні і виставив його на поєдинок. Списи юних зброєносців були не гострі, ними не можна було вбити суперника. Тоні майстерно розкидав інших зброєносців своїм списом, при цьому не пропустив жодного удару ворога, спритно захищаючись щитом. Король був дуже задоволений.
- Ось такі захисники мені потрібні, - сказав король, - як ім'я цього славетного вояка?
- Його звуть Тоні, ваша величність, - відповів Річард.
- Наказую виконати посвячення в лицарі прямо на ристалищі, - наказав король.
- Ура! Слава справедливому королю! - кричали глядачі. - Браво Тоні!
Коли Тоні одягли лицарські обладунки, він був просто щасливий. Річард обійняв свого зброєносця і сказав:
- Тепер ти лицар, брате. Вітаю тебе.
Тоні, як і Річард, брав участь у лицарських поєдинках. Не було рівних їм по силі і кмітливості.
- Браво, Річард! Браво, Тоні! - кричав натовп кожного разу, коли лицарі ламали списи супротивників і зіштовхували їх з коней.
Після змагань на честь переможців відбувалися народні танці, концерти королівських музикантів і артистів. Столи з королівськими частуваннями були накриті прямо на площі. Всі веселилися, їли вдосталь, танцювали.
Лицар Річард не радів на бенкетах, він згадував свою кохану Ізабеллу, їх маленьку донечку Агнес. Очі його наповнювалися теплом, а куточки губ трохи підіймалися в м'якій усмішці.
Нарешті, турнір був закінчений, всі роз'їжджалися по своїх оселях і замкам. Лицар Річард поспішав додому. З вірним другом Тоні і командою зброєносців на конях вони мчали по лісах і степах. Тільки вітер розвивав їх волосся і шарфи.
Замок лицаря Річарда
- Агнес, дивись, це твій відважний батько скаче! Нарешті! Дочекалися! - Ізабелла піднесла маленьку донечку до вікна.
- Вітаю вас, лицарю Річарде! - кричав садівник Сандор, знімаючи капелюха, коли Річард пронісся повз на своєму скакуні.
- Здрастуй, Сандоре! Як справи? - кричав у відповідь лицар.
- Добре!
Річард прискакав до ганку замку і зістрибнув з коня. Двері відчинилися і назустріч вибігла щаслива Ізабелла.
- Річарде, дорогий, нарешті, ви повернулися, - говорила Ізабелла, обіймаючи чоловіка.
Річард підняв дружину і закружляв її на галявині.
- Як маленька Агнес? - запитав він, зупинившись.
- Підросла, вже посміхається і агукає, - відповіла Ізабелла.
- Як не терпиться її побачити. А як модрина?
- Модрина зеленіє, схоже, їй сподобалося місце.
На порозі з'явилася Роза з Агнес на руках.
- Донечко моя! - зрадів Річард і взяв дитину на руки. - Яка ти красуня, як твоя мама!
- Річарде, представ мені цього молодого лицаря, - попросила Ізабелла, коли під'їхав Тоні та зістрибнув з коня.
- Нашого відважного Тоні посвятили в лицарі за сміливість і відмінне володіння списом, - сказав Річард.
- Вітаю, Тоні, ти молодець, - похвалила Ізабелла.
- Дякую, пані, - скромно відповів Тоні. - Ваша донька підросла? Вона красуня.
- Спасибі, - посміхнулася щаслива Ізабелла. - Зараз накажу накривати столи, будемо святкувати ваше повернення, запрошую всіх зброєносців. Ідіть, розпрягайте коней, вмивайтеся і приходьте до столу. Буде свято!
Лицар дивився на свою дружину. «Яка молодець», - подумав він.
Роза забрала маленьку Агнес. Річард обійняв Ізабеллу і ніжно поцілував.
Прощання
Час минав. Агнес підростала, їй було вже шість. Вона весело бігала по саду, співала пісні. А іноді, присівши під зеленою модриною, малювала в альбомі. Вона дуже любила малювати, особливо маленьких принцес. Вони виходили дуже кумедними, з тонкою талією і маленькими туфельками. Агнес малювала їм кольорові яскраві вбрання, а поруч літаючих метеликів.
Річард зі своїм вірним другом Тоні ще не раз їздив на лицарські турніри, звідки вони незмінно поверталися переможцями.
Одного разу, під час чергового турніру сталося несподіване. Під час одного бою, коли лицарі пробивалися до мосту і вже відштовхували своїх супротивників, хтось із-за спини вдарив ножем Річарда. В очах його потемніло, він став падати з коня. Вірний Тоні підхопив друга.
- Бережи Агнес і Ізабеллу, - прошепотів Річард і закрив очі.
Тоні був в люті. Хто посмів замахнутися на життя лицаря? Хто посмів убити королівського підданого? Тоні хотів бити і трощити, але безсоромний злодій вже сховався в натовпі.
- Я помщуся за тебе, брате! Не сумнівайся! - обіцяв Тоні. - Не хвилюйся за Агнес і Ізабеллу, вони під моїм захистом. Прощай, добрий друже.
Захоплення замку
Не встиг ще Тоні повернутися в замок Річарда, як група озброєних людей в масках наблизилася до замку. Вони увірвалися у ворота і кинулися захоплювати замок. Ізабеллу замкнули в одній маленькій кімнаті, а маленьку Агнес в інший.
- Пустіть мене до Агнес! - кричала Ізабелла. - Пустіть мене, дитина не повинна бути сама в кімнаті! Що відбувається?
Ізабелла стукала в двері, плакала, кричала, але ніхто не відгукнувся на її страждання. В кімнату до Агнес дозволили входити тільки Розі, щоб годувати дівчинку.
Знесилена Ізабелла, перебуваючи в маленькій кімнаті, підповзла до вузького вікна. Вона оперлася на підвіконня і насилу встала на ноги. Дивлячись у вікно, вона побачила, як до замку наблизилася карета, з якої вийшли барон Бертон і його дружина Гертруда.
Вони були у вишуканих нарядах з чорного оксамиту, прикрашеного червоними і білими стрічками. На їх головах були широкополі капелюхи. Чорний капелюх Гертруди був прикрашений червоними шовковими квітами. Здалеку барон Бертон і його дружина були схожі на двох ворон.
«Так ось хто винен в захопленні замку!» - здогадалася Ізабелла. Вона побачила, як до барона підійшов чоловік у масці, вони про щось говорили, а потім слуги почали вносити речі барона і його дружини в замок. «Що ж з Річардом? Якщо б він був тут, вони б не посміли. Невже вони його вбили?» - захвилювалася Ізабелла. Вона знала, що дружина у барона недобра, що вона займалася магією і про неї ходили недобрі чутки.
Через деякий час двері в маленьку кімнату Ізабелли відкрилася, їй принесли їжу. Ізабелла не доторкнулася до їжі, тільки випила склянку води. Жага мучила її, горло боліло після довгих криків. Бідна пані не знала, що вода отруєна. Через кілька хвилин Ізабелла впала непритомна.
Розправившись з дружиною Річарда, зла Гертруда вирішила не вбивати маленьку Агнес. Вона наказала, щоб дівчинку привели до неї в залу.
Коли увійшла Агнес, Гертруді здалося, ніби сонце засяяло в кімнаті. «Зараз твоя краса померкне», - вирішила злодійка.
- Принесіть мені води і мій чорний чемоданчик! - наказала вона слугам.
Коли слуги все подали, вона наказала їм піти.
Гертруда налила воду в глибоку чашу і додала туди свої зілля. Пар пішов з води і туманом заволокло все приміщення.
Маленькій Агнес стало важко дихати. Вона, як уві сні бачила, як Гертруда шепотіла над водою зловісні закляття: «Як ніч змінює день, зміниться краса на страх. Як ящірка втрачає свій хвіст, губляться чесноти. Як хмари закривають зірки, так затемнення затьмарює розум».
Маленька Агнес впала без свідомості.
- Розо, забери дівчинку! - крикнула Гертруда.
Прибігла Роза і кинулася до дівчинки. Плачучи, вона взяла Агнес на руки і понесла її на ліжко.
Втеча
Бідна Роза стояла за дверима і чула, як чаклувала Гертруда. Вона сама тряслася від страху, як же маленька дівчинка могла не злякатися? Роза взяла рукою хрест, доклала його до серця і читала молитву: «Господи спаси нас, захисти маленьку господиню від злих чар».
Коли Роза занесла непритомну дівчинку і поклала її на ліжко, вона відразу взяла ікону Божої Матері і стала пристрасно молитися. Її молитва була почута і Агнес стала приходити до тями.
- Ти пам'ятаєш, що з тобою було? - запитала Роза.
- Ні, - відповіла дівчинка.
- Нам треба йти із замку, треба рятуватися, одягай плащ, я тебе виведу через таємний хід, - шепотіла добра Роза.
- А мама? - запитала Агнес.
- Матусю я виведу потім, - пообіцяла Роза.
*
На вулиці зовсім стемніло. Барон Бертон і Гертруда святкували перемогу. У замку грала музика, столи ломилися від страв, танцювали придворні артисти, привезені бароном.
Роза запалила свічку і повела Агнес до таємного ходу. Всі в замку були зайняті, і ніхто не зустрівся на шляху втікачів. Пройшовши по таємному ходу, Роза і Агнес вийшли до струмка, де їх вже чекав чоловік Рози садівник Сандор, тримаючи за вуздечку двох коней.
Роза сіла на коня, Сандор посадив Агнес попереду дружини, стрибнув на іншого коня і під покровом ночі вершники зникли в темряві.
Вірний друг
Відважний лицар Тоні з командою зброєносців поспішили в замок. Шлях до замку перегородило військо барона.
Сили були нерівні, але Тоні не звик відступати перед небезпекою, він вирішив прийняти бій. Тоні бився як лев. Своєю сміливістю він надихав відважних зброєносців і воїнів. Ніхто з них не зрадив Тоні. Вони билися до тих пір, поки не розбили військо барона. Ворог з ганьбою біг з поля бою.
Тоні був поранений списом.
- Потім будемо заліковувати рани! - кричав безстрашний Тоні. - Поспішаймо в замок, нас чекають пані Ізабелла і маленька Агнес!
Вірна команда супроводжувала Тоні.
Барон, побачивши в бінокль, як його військо з ганьбою покинуло поле бою, поспішив забратися з замку зі своєю дружиною Гертрудою. Вони спішно збирали вози з добром, не забуваючи прихопити багатства лицаря Річарда.
Коли Тоні прибув в замок, побачив пов'язаних слуг і розкидані речі.
- Де Ізабелла? Де Агнес? - запитав Тоні.
- Вони отруїли нашу добру господиню, - плакали слуги.
- А де дочка Річарда? - хвилювався Тоні.
- Ми не знаємо, вона зникла, - журилися слуги.
Тоні кинувся в погоню за бароном.
- Треба знайти барона, можливо, він відвіз Агнес. Барона треба зловити і привезти на суд до короля, - лицар Тоні призивав своїх воїнів за собою.
*
Довго вони ганялися за хитрим і підступним бароном. І, нарешті, знайшли барона із залишками його війська.
- Барон, виходь на лицарський турнір, воюй, як личить воїну, - закликав лицар Тоні.
- Я не маю чину лицаря, - відповів хитрий барон, - я не можу битися на списах.
- Тоді давай битися на ножах, - закликав його лицар.
Дуже не хотілося битися барону, адже він звик досягати всього підступністю. Але діватися йому було нікуди.
Зустрілися на полі брані лицар і барон. Як не вивертався барон, нападаючи на лицаря, нічого не міг зробити. Потім барон прикинувся пораненим. Ліг на землю, ніби не може встати.
- В'яжіть його мотузками, - сказав Тоні, звернувшись до своїх воїнів.
В цей час барон встав і вдарив лицаря ножем в бік. Поранений лицар змушений був убити підступного ворога.
- Де Агнес? - запитав лицар у вмираючого барона.
- Чи не зна ..., - не доказав барон і помер.
*
Воїни Тоні перерили всі вози барона, але не знайшли слідів перебування маленької Агнес.
- Лицар Тоні, вам треба накласти пов'язку, ви втрачаєте багато крові, - сказав зброєносець.
Дійсно, кров текла з рани, і Тоні погодився повернутися в замок і трохи підлікуватися. «Я все одно тебе знайду, маленька Агнес», - дав собі слово Тоні.
Новий дім
Барон був повалений, його дружина Гертруда була заарештована і сиділа в королівській темниці.
- Де ж ти, маленька красуня? - постійно думав лицар Тоні.
Він невпинно шукав дівчинку всюди, де тільки міг, але ніяк не вдавалося натрапити на слід, куди відвезли Агнес.
А Агнес жила в будиночку лісника разом з Сандором і Розою. Батько Сандора був лісником і залишив синові у спадок міцний теплий будинок з колод, з різьбленими вікнами і різьбленими дерев'яними меблями. Сандор і Роза обожнювали дівчинку і дуже побоювалися, що барон і його лиха жінка знайдуть їх, тому жили відлюдниками, в гості не їздили, хіба що за борошном до найближчого поселення.
Агнес цілий день сиділа в будинку, нікуди не виходила. Вона вишивала нитками герб лицаря Річарда. Вона добре пам'ятала кожну деталь герба, вишивала дуже старанно.
Спочатку Сандор і Роза вмовляли Агнес вийти погуляти вдень, помилуватися на сонечко, порадіти квіточкам, але дівчинка категорично відмовлялася виходити днем.
Тієї небезпечної вночі, коли втікачі Сандор і Роза привезли Агнес в їх лісовий будиночок, Роза запропонувала Агнес вмитися. Вона зігріла їй води і налила в таз. Але коли маленька Агнес нахилилася і побачила своє відображення у воді, то дуже злякалася.
- У мене зелене волосся, - кричала і плакала дівчинка, - у мене різнокольорові очі, шкіра моя блакитна!
- Та ні, ж, - запевняли її Сандор і Роза, - ти найкрасивіша дівчинка, яку ми бачили, наша лісова красуня. Ти найдобріша і хороша дівчинка, не плач, люба.
Але переконати Агнес було неможливо, вона боялася, що її хтось побачить днем, тому виходила тільки в сутінках. Вона своїм лісовим друзям розносила їжу. Лісове яблучко - їжакові, горіхи - білочці, сіно - оленям і косулям, а ще гриби борсукові.
Звірі так любили Агнес, що не могли дочекатися щовечора, коли ж вона прийде. А ще вона співала їм вигадану пісеньку:
Друзі мої лагідні, лісові звірята,
Частування принесла вам смачне,
Краще яблук і горіхів, краще сіна і грибів
Тільки печиво солодке, запашне!
А потім Агнес дзвінко сміялася, пригощаючи друзів печивом, яке вони пекли разом з Розою.
Тільки починало світати, Агнес йшла в будиночок і лягала спати, щоб потім, прокинувшись, взятися за вишивання.
Лісова пісня
Так бігли день за днем. Агнес підросла. Роза навчила її шити, адже зі старих суконь Агнес вже виросла, і разом вони шили нові наряди. Але який би наряд не одягла Агнес, попереду, на груди, вона незмінно одягала вишитий лицарський герб її батька. Ще Агнес навчилася готувати. Вона вже сама пекла печиво для частування лісових друзів.
*
Всі роки лицар Тоні не припиняв пошуки Агнес. Якось раз під час полювання, сидячи в нічний засідці, він почув тоненький голосок:
Друзі мої лагідні, лісові звірята,
Частування принесла вам смачне,
Краще яблук і горіхів, краще сіна і грибів
Тільки печиво солодке, запашне!
А потім він почув дзвінкий, як струмочок сміх. Тоні пробрався між каменів, щоб розглянути, хто це співає. Він побачив юну дівчину незвичайної краси, з довгими хвилястим волоссям, прихопленими стрічкою.
Щоб не злякати дівчину, він кинув горішок в її сторону.
- Ой, горішок, буде для білочки, - зраділа Агнес.
Тоні кинув ще один горішок.
- Хто це мені кидає горішки? - здивувалася дівчина.
Агнес почула звук мисливського ріжка.
- Мисливець? - подумала Агнес.
Вона вже хотіла тікати додому, як Тоні швидкими стрибками наблизився до неї і перегородив дорогу.
- Не бійся, красуню, - сказав Тоні, - я тебе не ображу. Дуже дивно ти співаєш.
Агнес смикнула за стрічку, волосся її розпалося і вона прикрила ними обличчя, адже вона думала, що вона дуже потворна, злі чари Гертруди затьмарили розум дівчини.
- Не смійтеся з мене, - сказала Агнес, тікаючи від Тоні.
- Я буду чекати твою пісню завтра! - крикнув їй услід Тоні і загудів в ріжок.
Нова зустріч
Наступного вечора Агнес дуже боялася йти гуляти. Але як же її друзі? Адже вони чекатимуть її, вони залишаться без пригощання.
Агнес зібралася духом, взяла частування і пішла. Дорогу висвітлював повний місяць. По дорозі вона придивлялася до дерев, кущів. Нікого не було. Вона нагодувала своїх лісових друзів і заспівала:
Друзі мої лагідні, лісові звірята,
Частування принесла вам смачне,
Краще яблук і горіхів, краще сіна і грибів
Тільки печиво солодке, запашне!
Кругом було тихо. Агнес зраділа. Нарешті їй ніхто не заважає! Вона весело сміялася, даючи сіно молодий козулі. І раптом…
Один горішок впав біля неї. Вона насторожилася. Другий горішок покотився і зупинився біля величезного кошика зі смаколиками. Чого тільки не було в цьому кошику, духмяне сіно, фрукти, солодощі.
- Це ви жартуєте? - запитала Агнес, насуваючи волосся на обличчя.
Тоні вийшов з-за каменів.
- Твоя пісня дуже весела, я співав її весь день, - сказав лицар. - Це частування тобі за пісню. Хочеш, я зіграю її на ріжку?
Тоні, не чекаючи відповіді, почав дудіти в ріжок, виходило дуже смішно, Агнес мимоволі засміялася.
- Подобається? А що ти ховаєш під рукою? - запитав Тоні.
- Це моя білочка, вона ручна.
- А дай її мені, - попросив Тоні.
Агнес хотіла дати Тоні білку, накидка її розчинилися, і Тоні побачив вишитий лицарський герб Річарда.
- Звідки у тебе це? - запитав Тоні.
- Це герб мого батька, - гордо сказала дівчина.
- Ти Агнес? - здивувався Тоні.
- Звідки ви мене знаєте?
- Я тебе шукаю скрізь, не можу знайти, а ти живеш десь поруч?
- Я живу з Сандором і Розою.
- З Сандором і Розою, - здивувався лицар, - відведи мене до них, я хочу їх бачити.
Зустріч друзів
Сандор і Роза ще не спали, хоча вони звикли до нічних прогулянок їхньої улюбленої Агнес, але все ж хвилювалися. Раптово вони почули стукіт у сінях та перезирнулися.
- Невже Агнес повернулася?
- Сандоре, Розо, у нас гості, - почули вони голос дівчини і вийшли на ганок, тримаючи гасову лампу.
- Що за гості? - здивувався Сандор і підняв лампу вище. - Не вірю очам! Лицар Тоні!
- Тоні! Це ви! - зраділа Роза. - Заходьте до хати.
Тоні вніс кошик з частуваннями.
- Як ти нас знайшов? - запитав Сандор.
- Випадково. Почув в лісі одну чудову пісню. А потім побачив писану красуню, - сміявся Тоні. - Тільки чого вона закриває обличчя?
- Це все чари Гертруди, - зітхнувши, відповіла Роза.
До самого ранку сиділи друзі, пили чай, їли частування і розповідали, що довелося пережити, як вони втекли з замку, як жили всі ці роки. І Тоні розповідав, як ганявся за бароном, як був поранений, як шукав Агнес.
Вранці лицар Тоні сказав:
- Ви всі повинні повернутися в замок. У замку безпечно. Я і мої воїни надійно охороняємо замок. Зараз я поїду в замок і повернуся з каретою. Збирайте речі.
- А як же мої друзі? - запитала Агнес.
- Ми обов'язково будемо їх відвідувати, тільки вдень, не вночі. Адже така красива дівчина повинна сяяти днем. Я навчу тебе їздити верхи, і ми будемо провідувати твоїх друзів.
Агнес сумнівалася в правдивості слів Тоні, не вірила, що вона красуня, але він посіяв в її душу зерно сумніву в її некрасивості.
Повернення
Коли карета з Агнес, Розою і Сандором під'їхала до замку, вони почули гул безлічі ріжків. Лицарі, зброєносці, воїни лицаря Тоні, вірні слуги, всі вітали повернення Агнес.
- Чи не закривай обличчя, ти прекрасна, - сказав Тоні, подаючи руку Агнес, коли вона виходила з карети.
Дівчина глянула в очі відважного лицаря і серце її схвильовано стрепенулося. Чаклунські чари впали. Агнес подивилася на локони свого волосся, вони вже не здавалися їй зеленими. Її руки були білосніжними, а не блакитними, як їй здавалося раніше.
Гості та слуги замку вигукували:
- Браво, Агнес!
- З поверненням!
- Така ж красуня, як її мати!
Агнес побачила модрину, що росла навпроти замку. Вона підбігла до неї і обняла її.
- Яка ти висока! Яка красива! - захоплювалася Агнес.
- Ти пам'ятаєш, її посадив твій батько, - сказав Тоні, наблизившись до дівчини.
- Звісно, я пам'ятаю. Щороку мама прикрашала її різнокольоровими стрічками. А тепер вона така висока, що навряд чи комусь вдасться дотягнутися.
Лицар подав руку юній дівчині, і вони пішли до замку. У холі перед парадними сходами було величезне дзеркало. Агнес з трепетом підійшла до нього і побачила своє відображення. Перед нею стояла справжня красуня, з довгими локонами волосся і тоненькою талією.
- Ти мені повірила? - запитав Тоні.
- Так, - з посмішкою відповіла Агнес.
- Агнес, ти пам'ятаєш, де твоя кімната? Слуги приготували її для тебе.
- Звичайно, пам'ятаю, тут все таке рідне! Але в першу чергу я хочу сходити до місця, де поховані мої батьки, - сказала Агнес.
- Прошу, - лицар подав їй свою руку.
Тоні повів Агнес в кінець парку. Там стояла кам'яна скульптура. Доблесний лицар цілував руку дами свого серця. Поруч лежали батьки Агнес. Навколо було посаджено безліч квітів, і троянди, і лілії, і півонії.
Агнес зняла з грудей вишитий герб лицаря Річарда і прив'язала його на кам'яну скульптуру батька. Лицарі, які були присутні тут, у парку, зняли капелюхи, схилили голови, а потім стали гудіти в ріжки та викрикувати:
- Слава лицареві Річарду! Слава Річарду і Ізабеллі!
Коли процесія повернулася в замок, Агнес сказала:
- Спасибі, дорогі мої! Я рада, що ви сьогодні поділяєте радість мого повернення додому. Я хочу сказати, що всі ці роки зі мною були вірні Сандор і Роза. Вони мене ростили, як власну дочку. Я призначаю Сандора дворецьким, а Роза буде головною розпорядницею бенкетів. Сьогодні всі запрошуються розділити з нами урочисту трапезу.
Сандор і Роза обняли Агнес. Сандор навіть пустив сльозу. Це ж треба, він тепер управляючий замком! Небачене підвищення по службі. А Роза вже давала розпорядження по сервіровці святкового столу.
*
Веселощі тривали до самої ночі. Слуги теж були запрошені до столу, всі наїлися вдосталь. Всі жартували, співали, танцювали.
Раптово Агнес засумувала.
- Агнес, що з тобою? - запитав Тоні.
- Я згадала про своїх милих друзів, напевно, вони мене чекають зараз.
- А ми завтра їм відвеземо частування! - пообіцяв лицар.
Прогулянка на конях
Прокинувшись вранці, Агнес побачила срібний таз з чистою джерельною водою. Поруч лежав махровий рушник. Це добра Роза подбала про Агнес. Дівчина заглянула у воду і побачила там молоде здорове обличчя з легким рум'янцем на щоках. «Казка триває», - подумала Агнес.
Вона одягла нове шовкове плаття і підійшла до вікна, щоб розкрити його. І тут вона побачила, що вся модрина прикрашена різнокольоровими стрічками, що розвиваються на вітерці. Поруч з модриною на коні сидів лицар Тоні і тримав за вуздечку ще одного стрункого скакуна.
Як тільки Тоні зауважив, що вікно Агнес відкрилося, він поскакав до замку.
- Агнес, частування для твоїх лісових друзів готові! Поїхали! - кричав він.
Дівчина вибігла із замку. Тоні допоміг їй сісти на коня і вони поскакали до лісового будиночка.
На стежці, по якій зазвичай гуляла Агнес, вони зустріли і оленів, і косуль, білочок, їжачків, барсучка. Всіх, всіх пригощала Агнес.
- А печиво? - здавалося, запитав барсучок, розмахуючи лапками.
- Ах да. Печиво! Завтра ми привеземо вам печива! - сміялась Агнес.
Лицар Тоні дивився на дівчину і радів. «Шкода, батьки її не бачать, яка вона розумниця, яка красуня! - думав Тоні. - Ах, ні, - поправив він себе, - звичайно бачать. Вони з небес спостерігають за своєю улюбленою дочкою».
- Доганяй! - крикнула Агнес і пострибала в сторону замку.
- Акуратно, не поспішай! - попередив турботливий Тоні.
Післямова
Йшли роки. Агнес виросла і стала ще красивішою. Але найголовніше, що вона залишалася такою ж доброю і привітною. У Агнес було багато турбот. Вона пекла печиво і пригощала ним усіх діточок в окрузі, а також своїх лісових друзів. Вона сама доглядала за квітами в парку. А ще вона грала з двома прекрасними малюками Сандора і Рози, тому, що Бог послав їм дітей за їх турботу і доброту. Тепер малюки весело бігали в парку і годували голубів.
Лицар Тоні брав участь у багатьох королівських турнірах. Всі свої перемоги він присвячував своїй дамі серця - красуні Агнес.
А коли дівчині виповнилося вісімнадцять років, вони одружилася, до них на весілля з'їхалися не тільки всі лицарі зі своїми дамами, а й сам король з королевою. Чутки про красу і чесноти Агнес розповзлися по всьому королівству, і королівське подружжя особисто хотіло привітати щасливу молоду пару.
І я там була, бувальщину-небилицю слухала, все записала і вам розповіла.
Спасибо за чтение
Вернуться к книге
